Є один парадокс, який часто зустрічається у людей із тривогою за здоров’я. Людина може пройти обстеження, почути від лікаря «серйозних порушень не виявлено» та побачити хороші результати аналізів. Але всередині все одно залишається липке відчуття: «А раптом щось пропустили?»

І тоді виникає бажання: потрібно перевірити ще. Ще один лікар. Ще один аналіз. Ще один пошук симптомів у інтернеті. Здається, що людина просто хоче переконатися. Але якщо придивитися уважніше, часто вона шукає вже не інформацію. Вона шукає стан, у якому їй нарешті стане спокійно.

Чому спокійніше не стає?

Тому що тривожний мозок ставить перед собою неможливу задачу: «Мені потрібно отримати гарантію, що зі мною ніколи нічого поганого не станеться».

Проте таку гарантію неможливо отримати. Жоден лікар не може сказати людині: «Я гарантую, що ви ніколи не захворієте». Жоден аналіз не здатен дати подібний захист. І саме тут виникає пастка: людина намагається перемогти тривогу за допомогою ще більшого контролю. Але контроль лише тимчасово заспокоює тривогу, а не вирішує її глибинну проблему.

Радимо також прочитати: Іпохондрія: коли турбуватися про здоров’я – це не здорово

Як формується це замкнене коло?

1. З’являється відчуття в тілі (кольнуло в грудях, заболела голова, з’явилася слабкість, змінилося серцебиття).

2. Саме відчуття ще не є катастрофою, але далі вмикається інтерпретація: «А раптом це щось серйозне?»

3. Мозок починає шукати підтвердження, і увага стає схожою на потужний прожектор. Те, що раніше проходило непомітно, стає величезним. Ви помічаєте кожне поколювання та кожен збій.

Здається, що у вас постійно щось відбувається. Хоча насправді змінюється не стільки тіло, скільки спосіб його сприйняття.

Іпохондрія – це не вигадка, а справжній біль

Тут важливо наголосити: іпохондрія — це не симуляція і не прагнення придумати собі хвороби.

• Відчуття справжні.

• Тривога справжня.

• Страх справжній.

Проте проблема виникає тоді, коли кожне фізіологічне відчуття автоматично отримує єдине значення: «Це небезпечно».

Чому одна людина відчуває легке запаморочення і думає: «Дивно, напевно, втомилася», а інша лякається: «А раптом це пухлина чи інсульт?». Різниця полягає у внутрішніх установках та ставленні до невизначеності. Для декого правило звучить так: «Якщо я не знаю точно, що відбувається, значить, я в небезпеці».

Радимо також прочитати: Як перестати шукати хвороби там, де їх немає, або Що таке іпохондрія?

Що насправді ховається за страхом хвороби?

Якщо дослідити це питання глибше, за страхом захворіти часто стоять інші екзистенційні переживання:

• «Я не витримаю цього».

• «Я залишуся без допомоги».

• «Я втрачу контроль».

• «Моє тіло мене зрадить».

Саме тому просте лікарське запевнення «у вас усе нормально» спрацьовує не завжди. Людина шукає не просто підтвердження фізичного здоров’я, вона шукає відчуття внутрішньої опори.

Що допомагає впоратися з цим станом?

Перший крок — навчитися помічати різницю між автоматичними реакціями:

• відчуття $\ne$ небезпека

• думка $\ne$ факт

• тривога $\ne$ прогноз майбутнього

Важливо поступово виходити з нескінченного циклу перевірок і повертати собі реальне життя. Не чекати моменту «коли я повністю перестану боятися, тоді й почну жити», а вчитися діяти, навіть коли тривога іноді з’являється.

Іноді достатньо самостійно скоригувати тривожні думки та поведінку. Але часом варто піти глибше в терапію і розібратися: чому невизначеність стала настільки нестерпною? Чому тіло сприймається як ворог? Адже страх хвороби часто говорить не про хворобу як таку, а про те, наскільки безпечно людині бути з самим собою.

Запитайте себе прямо зараз: «Я дійсно зараз шукаю корисну інформацію про здоров’я? Чи намагаюся отримати неможливу гарантію безпеки?»

Радимо також прочитати: Коли одного симптому достатньо для паніки: що таке іпохондрія та як давати цьому раду