Сумна історія кохання прославленого французького філософа П’єра Абеляра та юної Елоїзи Фульбер була дуже популярною серед сентиментальних європейських дам епохи Відродження і надихнула багатьох поетів на створення зворушливих наївних творінь.

Пʼєр Абеляр був відомим вченим та філософом; серед його учнів був навіть один майбутній Папа Римський. Елоїза Фульбер була його ученицею. В них спалахнуло кохання, але про їхні заборонені стосунки дізналися інші. Пʼєра Абеляра кастрували, він став ченцем і продовжив займатися філософією. Елоїза народила сина, віддала його сестрі і стала черницею. 10 років вони не спілкувалися. Через 10 років Абеляр написав книгу спогадів, де описував своє кохання до Елоїзи. Елоїза прочитала цю книгу і написала Пʼєру листа…

Хитрість Абеляра

Події відбувалися у тоді ще маленькому Парижі. Осиротіла в ранньому дитинстві Елоїза перебувала під опікою дядечка, який служив каноніком собору Паризької Богоматері.

Суворий старий Фульбер віддав дівчинку на навчання в монастир. З перших днів Елоїза здивувала черниць гострим розумом, кмітливістю, схильністю до мов та інших наук. Незабаром дівчина вже вільно читала і розмовляла грецькою, латинською і давньоєврейською мовами, прочитала всіх визнаних у ті часи класичних авторів.

Коли навчання було завершено, Елоїза повернулася до дядька в Париж, їй виповнилося лише шістнадцять років. Але для дівиці раннього Середньовіччя це був вельми зрілий вік.

І ось Елоїза зустріла П’єра Абеляра, такого ж каноніка, як її дядько. Але на відміну від Фульбера, знаменитого у Франції чоловіка, основоположника одного з наймодніших філософських вчень Середньовіччя — концептуалізму. До того ж Абеляр був багатий і очолював старовинну церковну школу Іоанна Росцеліна в Парижі.

Побачивши юну і надзвичайно вродливу дівчину, тридцятивосьмирічний канонік, який дотримувався доволі вільних поглядів, надумав спокусити її. Знаючи корисливу натуру дядечка Фульбера, Абеляр зняв у його будинку кімнату, а заодно пообіцяв безплатно навчити Елоїзу кількох додаткових іноземних мов. Підступний план спрацював, і уроки почалися.

Витонченим красномовством і тонкими натяками Абеляр швидко підкорив юне довірливе серце Елоїзи. Але несподівано і сам загорівся пристрастю, забувши про свій духовний сан.

Тільки після того як Елоїза завагітніла, та ще дядечко Фульбер раптом застав коханців удвох, до старого дійшло, що сталася біда.

Радимо також прочитати: Львівські Данте та Беатріче: історія кохання Артура Ґроттгера і Ванди Монне

Абеляр терміново і таємно вивіз коханку в Бретань до родичів, де вона народила сина, якого нарекли Астролябієм.

Фульбер зажадав від Абеляра, щоб той одружився з його племінницею. Той, подумавши, погодився, але за умови, що шлюб буде в суворій таємниці і не зашкодить його духовній кар’єрі каноніка.

Яке було їхнє здивування, коли Елоїза навідріз відмовилася виходити заміж. Наполягала, що хоче залишатися тільки коханкою Абеляра.

Нареченому ледве вдалося вмовити непокірну дівчину, і таємне вінчання відбулося.

Жити молодята вирішили порізно, щоб нічим не видати дивний шлюб. Зустрічаючись щоночі якнайдалі від людських очей, вранці вони поверталися кожен у свій будинок і неодмінно різними дорогами…

Це доводило до сказу дядечка Фульбера. Він кричав, що жінка в таємному шлюбі — та ж коханка, хоча і власного чоловіка.

А незабаром таємницю Абеляра й Елоїзи дізналося все місто, поширилися чутки. Переляканий Фульбер поспішив публічно оголосити, що шлюб відбувся і освячений церквою, а його племінниця є законною дружиною П’єра Абеляра.

Дядечко був вражений, коли Елоїза, оберігаючи справу життя коханого чоловіка, сміливо стала перед натовпом і присягнулася, що ніколи не вінчалася з каноніком і завжди була лише його коханкою.

Кохана черниця

Розсерджений Абеляр відвіз дружину в монастир, де змусив її одягатися в шати черниці. Він просив Елоїзу почекати, коли вгамуються пристрасті. А поки канонік таємно навідував дружину, вони віддавалися любові просто в чернечій келії.

Тим часом Фульбер, вирішивши, що Абеляр відправив Елоїзу в монастир лише для того, щоб насолоджуватися свободою і любов’ю інших жінок, заприсягся жорстоко помститися за племінницю.

Він найняв кількох паризьких розбійників і підкупив слугу Абеляра, щоб той вночі відчинив двері спальні свого господаря.

Кара була жорстока: його кастрували.

«Вони відсікли ті частини мого тіла, — скаржився у спогадах Абеляр, — за допомогою яких я зробив справу, що стала причиною їхнього засмучення».

Звістка стала відома всьому місту наступного ж ранку. Незабаром розбійників схопили й посадили до в’язниці, а Фульбер позбувся всього свого майна.

Абеляр, приголомшений тим, що сталося з ним, залишив мирське життя і пішов у монастир Сен-Дені. Тоді він примусив і дружину постригтися в черниці.

Минув час, і мудра талановита Елоїза стала абатисою та очолила монастир, за праведне життя її шанували у всій країні.

Подружжя не бачилося понад десять років. Лише коли в Абеляра вийшла книга зі спогадами й Елоїза прочитала її, вона відразу написала чоловікові і висловила весь біль та почуття, які відчувало її серце далеко від коханого.

Що більше послань писала Елоїза, то з більшою силою знову розгорялася її любов, то більше бажала черниця повернути коханого, але священна обітниця назавжди заборонила подружжю з’єднатися.

Абеляр був приголомшений одкровеннями абатиси. У листах він намагався напоумити дружину, називав власне почуття до колишньої коханки блюзнірством, говорив тільки про Бога і ні слова про любов до Елоїзи.

Колишній чоловік – духовний учитель

У 1129 році Абеляр дізнався, що монастир, в якому перебувала Елоїза, закрили. Приїхав до неї з грошима, щоб вона змогла на них заснувати інший монастир.

Але злі язики не пощадили колишнього подружжя. Казали, що їхній плотський зв’язок не перервано, що абатиса з ранку до ночі кохається з ченцем.

Однак Абеляр хотів лише заспокоєння своєї душі і спокійної старості в роздумах про Бога.

Він попросив Елоїзу більше не писати йому, не згадувати про минуле, а подумати про порятунок Божий та молитися.

Це був уже смиренний і втомлений, з покаліченими тілом та душею п’ятдесятирічний чоловік. Елоїзі ледь виповнилося двадцять вісім.

Абатиса пообіцяла більше не повертатися до теми любові і почуттів. Вона перестала ставити запитання, відкривати свою душу і цікавилася лише тим, що було близьке Абеляру.

Тепер вона міркувала тільки про погляди на монастирський уклад, релігійні обряди, правила чернечого життя.

В одному з таких листів жінка написала: «Прощай, мій коханий, мій чоловіче, вітаю тебе, мій духовний вчителю». Це був останній лист черниці в багаторічному листуванні з колишнім чоловіком.

Наприкінці життя богословські книги Абеляра і його сміливі ідеї були засуджені папським кліриком. Його примусили спалити всі написані праці.

Зібравшись у Рим до Папи, щоб виправдати своє вчення, на півдорозі 12 квітня 1142 року П’єр Абеляр помер від хвороби.

Елоїза поховала його в абатстві Сен-Марсель. До кінця життя вона щодня приходила на могилу коханого і згадувала свого першого й останнього в житті чоловіка, який став батьком її дитини та єдиною любов’ю, яку вона непорушно зберігала в серці.

Елоїза Фульбер пережила чоловіка на двадцять два роки. Її по праву вважали однією з найбільш мудрих і справедливих абатис Франції.

Елоїзу поховали поряд з Абеляром при тому ж монастирі. Останки знаменитих закоханих кілька разів переносили, поки остаточно не поховали на кладовищі Пер-Лашез у Париж.

Листування закоханої черниці і всесвітньо шанованого філософа збереглося — це один з найбільших шедеврів епістолярного жанру.

Радимо також прочитати:

Авторка – Василина Іванова

З архіву газети “Сім’я і дім”