* чоловік їсть печиво маленькими шматочками.

– скільки часу ви не їли печива? – чотири роки.

Мабуть, це дуже смачне печиво.

* – ви не уявляєте, як це приємно говорити українською мовою ГОЛОСНО.

*- я вивчив пісню «Меч Арея» у полоні. Ми її тихенько співали у камері.

* – а ми співали «ой, чий то кінь стоїть» та «ой, у лузі червона калина»…там були закутки. І там тихенько співали…

* – а мене били палкою і казали, що у Києві варять їсти на вогні, в туалет ходять на вулицю і світла немає. Це правда?

– це неправда.

* – а що зараз у Краматорську?

– сітки над дорогами і ліхтарики над кавʼярнями

*- як там Троєщина?

*- а хто комбриг в 36?

*- а правда, що в метро були концерти? А туди ще можна потрапити?

– можна на льодову дискотеку

Так, я розказувала про те, як люди гріються і танцюють на льоду, а звільнені з полону дивувались і раділи.

* – чому ці люди стоять з прапорами вздовж доріг?

– вони вас зустрічають

– але в полоні казали, що про нас всі забули і Україна від нас відмовилась

– ні.

– вони правда зустрічають нас?

– так, вони зустрічають вас

*- а можна запитати?

– ви вільні люди. Вам тепер все можна.

* – а скільки наших в полоні? А російські полонені є?

* Кажу:

-знаєте, хлопці, російські полонені в Україні нормально їдять, працюють, гуляють, але…

– це правильно… не можна уподабліватись… не можна морити голодом… нікого не можна (витирає очі худими руками).

* боєць дзвонить додому по відео. Сусід підглядає:

– ого, а вони там шампанське пʼють. Сьогодні шо, якесь свято?

– ну, ви повернулися.

– через це пʼють шампанське ???

– це свято, так

* Ми співали два рази гімн. Перший раз – коли запропонували заспівати щось. Вдруге – коли вздовж трас побачили людей з прапорами. Люди на морозі не чули, але їм співали гімн.

* Це недослівні цитати. Але це те про, що нас питали. Ми роказували про інші обміни, про те, як чекали на цей, про нрк-комплекси, про комбіновані ракетні удари, про те, які міста наші, а які відбивалися, про те, як полюють на людей в Херсоні, і про те, що їх на виході з автобуса зустріне багато людей. І ці люди будуть дуже галасливі, але це лише тому, що їм дуже раді. І страшенно чекали вдома. Що їм так щиро радіють, бо черга з тих, хто у полоні, стала коротшою на 157 позицій. І якщо незнайомі люди вам чомусь радіють, то це не тому, що вони дивні, а тому що уявляють, як колись так само зустрінуть рідних.

А ще я сказала, що колись ми обовʼязково побачимось і треба, щоб кожен сам підійшов і привітався…

– … бо я вас не впізнаю

– чому ви нас не впізнаєте?

– ви нарешті будете їсти смачну їжу і будете кругленькими)

І ми чомусь дуже з цього пораділи.

Дякуємо Богу і Координаційному Штабу за те, що нашівдома