Смерть близької людини — це завжди раптово, навіть якщо здається, що ми були готові. Разом із болем втрати приходить безліч практичних проблем і запитань. Одне з найделікатніших — що робити з речами, які залишилися: одягом, меблями, різними дрібницями?

Почати з малого: пам’ятні речі

Речі померлого — це міст між «він був» і «його вже немає». І дуже важливо рухатися по цьому мосту повільно. Тому не варто поспішати. Немає обов’язку негайно викидати або, навпаки, зберігати кожну дрібницю. Це не про правила — це про ваш шлях проживання втрати.

Коли мине гострий шок, можна обережно перебрати все, що залишилось. Не для того, щоб позбутися, а щоб вибрати те, що має значення. Важливо не просто викидати чи складати, а відчувати, що для вас означає кожен предмет.

Що може стати пам’яттю:

• фотографії,

• листи, записи, щоденники,

• улюблена прикраса чи аксесуар,

• книга з підкресленнями чи закладкою,

• річ, яку людина завжди носила з собою.

Якщо під час перебирання речей ви плачете — це нормально. Плач — це рух, який допомагає душі проживати втрату.

Не потрібно зберігати все. І не потрібно негайно віддавати все. Виберіть кілька речей, які зберігатимуть історію, любов і присутність, а не тягар. Все інше можна поступово передати тим, кому ці речі справді стануть у пригоді: друзям, родичам, благодійним організаціям.

Не потрібно боятися зберегти одну річ, яка підтримує. Це не «прив’язує» до померлого. Це дозволяє м’яко зберегти частину зв’язку.

Меблі: залишити, передати чи утилізувати

Меблі — це частина дому, яку ми часто сприймаємо як «фон життя». Але інколи вони стають символами присутності людини, яка пішла. Якщо смерть сталася не вдома, меблі не становлять загрози і можуть залишатися в користуванні, якщо родині це підходить емоційно.

Але якщо людина померла в помешканні і тривалий час там залишалася, м’які меблі (диван, матрац, крісла) слід утилізувати: тканина вбирає рідини і мікроорганізми, що можуть бути небезпечними.

Корпусні меблі (шафи, столи, комоди) зазвичай можна продезінфікувати і використовувати далі або передати тим, кому вони потрібні. Якщо морально важко, можна подарувати соціальним службам або сім’ям переселенців.

Утримувати предмети вдома тільки тому, що «так треба» — це не пам’ять, а тягар. Пам’ять — це те, що гріє, а не те, що душить.

Одяг: як відпускати через перебирання

Сьогодні більшість людей має багато одягу. І тут важливо розділити:

1. Одяг, у якому людина померла. Його не зберігають і не передають. Традиційно такий одяг спалюють, ховають разом із померлим або закопують у затишному місці.
2. Чистий та придатний до використання одяг. Речі з биркою чи вдягнені кілька разів можуть бути реалізовані через торгову мережу чи інтернет.

Новий та у гарному стані одяг також можна:

• віддати в пункти допомоги переселенцям,

• передати церкві чи благодійній організації,

• подарувати комусь, хто справді потребує,

• перешити на пам’ятну річ.

Це також спосіб перетворити смуток на добру справу.

Увага! За санітарними вимогами до дитячих будинків чи інвалідних притулків приймають лише нові речі.

3. Старий, зношений, але чистий текстиль.

Простирадла, рушники та одяг, що не підійде людям, часто охоче приймають:

• притулки для тварин (як підстилки),

• майстерні та СТО (як ганчір’я для роботи).

Це спосіб дати речам життя там, де вони справді стануть корисними.

Коли на це час?

У багатьох культурах є умовні орієнтири: 9 днів, 40 днів, рік. Але психологи кажуть: правильний час — коли ви відчуваєте внутрішню готовність. Хтось починає розбирати речі вже за тиждень. Комусь потрібно кілька місяців. Немає правильного чи неправильного темпу. Єдине правило: не робіть цього під тиском чужих очікувань. Не поспішайте. Не дозволяйте іншим поспішати вас.

Розбираючи речі близької людини, ми ніби завершуємо одне коло й відкриваємо інше. Це не означає забути. Навпаки — це спосіб зберегти любов, але повернути собі життя.

Речі — це не сама людина. Ми не зберігаємо померлих у шафах. Ми зберігаємо їх у любові, історіях і тому, як вони змінили нас.

Роздаючи речі, ми не зраджуємо померлу людину. Ми вчимося жити далі, не забуваючи. Коли настає момент відпустити — це теж любов.

Радимо також прочитати: Чому потрібно молитися за померлих?