Одного дня ти раптом помітиш, що перестала метушитися. Більше не потрібно комусь щось доводити, бігти за чужими очікуваннями чи виправдовуватися. Ти дивишся на світ й усміхаєшся: він шалений, хаотичний, непередбачуваний, але в цій метушні ти вже не загубишся.

Тепер ти не спішиш подобатися, не прагнеш давати поради чи виправляти інших. Ти не біжиш за людьми, які давно перестали тебе захоплювати, не відповідаєш на дзвінки, що колись здавалися обов’язковими. Замість цього ти затримуєш погляд на небі, спостерігаєш, як пливуть хмари, як бавляться сонячні промінці, виблискуючи на вікнах. Ти слухаєш шелест листя і відчуваєш, як спокій проникає в кожну клітинку твого тіла.

Ти починаєш бачити красу

Ти починаєш пригадувати те, що надихає, незалежно від обставин, тих речей, які роблять твоє серце легким. Більше не вибачаєшся за своє існування, не пояснюєш, не сперечаєшся, не витрачаєш час на дрібниці чи тимчасові речі, які раніше з’їдали твою енергію. І тоді приходить неймовірний спокій. Ти починаєш бачити красу в речах, на які раніше не звертала увагу: у легкому подиху вітру, у тиші кімнати, у сміху незнайомця на вулиці.

Цей внутрішній затишок стає дорожчим за будь-які миттєві задоволення. Дорожчим за будь-яких людей чи речі, що приходять і йдуть. Ти розумієш: все, що справді важливе, належить тільки тобі. Воно живе всередині тебе, в тій людині, яку ти бачиш у дзеркалі. Решта — це чужі домисли, очікування і проєкції, які не визначають твою справжню сутність.

І тоді ти відчуваєш, що стала своїм найкращим другом і союзником. Ти вчишся бути собою у цьому божевільному світі, бути щасливою, не чекаючи дозволу чи схвалення від інших. Ти відчуваєш спокій навіть у хаосі, вмієш радіти маленьким митям життя, і кожен вдих стає свідченням того, що ти живеш. Живеш для себе.

З тобою — затишно. З тобою — спокійно. З тобою — твоє життя.

Радимо також прочитати:

• Я не ідеальна і я ніяковію поряд з красивими та успішними…

• Вона – жахлива жінка, просто нестерпна!..