У цей день у 2022-му нас ледь не забрали росіяни. Я про це тепер пишу щороку. Нагадаю: Херсон, окупація, моя родина нікуди не виїхала, ми майже не виходили з дому, хіба що міняли локації перебування. В усьому допомагали рідні та друзі: зокрема привозили їжу, медикаменти — ми лише оплачували.

Якось подруга, яка власне і допомагала, написала мені: «Жень, а може, кави завариш у термосі та поп’ємо внизу, в бесідці?» Ми часто пили з Олею каву у кав’ярні неподалік. Це така собі традиція, яку зламали росіяни під час окупації: до кав’ярні вже не підеш. Але у дворі була бесідка, де часто збирались місцеві. До окупації збиралися. Я заварила каву, традиційно перед виходом одягла речі, яких не вдягала до окупації (у мене такі були, бо незадовго як раз закупилася на розпродажах у Польщі), випрямила пофарбоване в коричневий колір волосся, аби не було фірмових кучерів і колір волосся значно відрізнявся від рудого, за яким мене могли ідентифікувати.

Сподіваюся, їх уже немає серед живих

Каву ми пили хвилин 15. Раптом у двір заїхала чорна автівка без номерів, припаркувалася біля нас. Звідти вийшли четверо росіян (вони точно росіяни — це видно). Привіталися російською. Я бачила ці чотири обличчя, які ніколи не забуду і впізнаю, якщо треба буде. Сподіваюсь, така потреба настане виключно тоді, коли вони постануть перед судом. Але сподіваюся, їх уже немає серед живих. Чомусь мені так хочеться. Вони мене не впізнали. Купа обставин зійшлися так, аби ми змогли врятуватись і згодом дізнатися подробиці та впевнитися: приходили дійсно за нами.

Сирники і кава — символічний стіл до цього дня. Бо тоді ми мали пити мою каву з термосу. А в окупації я багато готувала з молока. Це був той продукт, який можна було придбати, а чарівниця Ольга Цілинко — та сама подруга — любʼязно приносила, аби ми зайвий раз не світили обличчями, молоко та сир херсонського заводу. Відтоді з пʼяти літрів молока я можу приготувати купу всього: зернистий сир на сирники та ліниві вареники, млинці з молока, хліб на сироватці та ще купу всього, аби родина могла повноцінно жити кілька днів. Дві баклажки молока, сир, яйця, запаси борошна – і різноманітне меню готове. Кілька днів я нікого не прошу допомогти з продуктами. Бо гроші були, а як купити, коли навколо — оте, за що фейсбук банить, але в блозі сказати можна: русняве лайно.

Знайдіть час і просто подумайте про тих, кому зараз найважче: про тих, хто в окупації, і тих, хто наближає кінець цієї окупації, — наше Військо. Можливо, зможете чимось допомогти — це буде чудовим рішенням. На фото — мої сьогоднішні сирники і кава на сніданок. Ми народились у цей день три роки тому. Дякую Богу за черговий день народження! Сирники і кава…

Радимо також прочитати:

• “Ні в кого не було надії, що хтось звідси вийде живим”, – свідчення бранця російської катівні
• “Буча. Ми вижили дивом”. Історія про війну, від якої мурахи по тілу

Авторка тексту і фото – Євгенія Вірлич