1. Крик. По суті, кричати на дитину – розписуватися у власній безпорадності. Батьки, що підвищують голос на дитину, сприймаються нею як невпевнені в собі, такі, що не мають терпіння. І дитині стає страшно. А ще крик вибудовує в дітях демонстративний характер: вони звикають до емоційних реакцій. Отож – вчіться стримуватися.

2. Глузування. Ніколи, ні за яких обставин не смійтеся над своїми дітьми. Запам’ятайте це, як аксіому. Тим більше при чужих людях. Незначну деталь, яка вам здається жартом, дитина може сприйняти, як нанесену навмисне образу.

3. Відсутність підтримки. Завжди підтримуйте своїх дітей, мотивуйте їх. Навіть проста фраза: “Я вірю, у тебе все вийде” часом може допомогти дитині перевернути гори на шляху до результату.

4. Порівняння з іншими дітьми. Це те, що дуже тисне на дитячу психіку, підриваючи її. Наводячи когось в приклад дитині, ми змушуємо її думати, що вона гірша. Ми думаємо, що таким чином стимулюємо дітей ставати кращими, а насправді відбувається все з точністю до навпаки. В результаті, такі діти виростають невпевненими, які не зможуть дсягти успіху.

5. Контроль в особистому житті. Батькам складно приймати дорослішання своєї дитини. Вчорашній малюк каже про симпатії, закохується. Спочатку це забавно, потім починають виникати побоювання, а слідом – бажання знати все, про особисте життя дитини. А підлітків це бісить. Якщо дитина не ділиться з вами переживаннями, можливо, ви самі винні, набридаючи своїми питаннями.

6. Високі вимоги. Батькам хочеться, щоб їх дитина була найкращою. Завжди і у всьому. Амбіції батьків, постійний тиск – можуть призвести до того, що з сина або дочки виросте людина, якій мають всі підкорятися, або дитина почне бунтувати.

7. Ігнорування. Це те, що може привести до втрати зв’язку між батьками і дітьми. Дитина, що не відчуває підтримки від мами і тата, починає шукати її поза домом. Закінчується це, як правило, сумно: стаючи дорослим, діти практично перестають спілкуватися з батьками.