Відпочинок Сім'я

Українська Венеція. Такого, як у Вилковому, в Італії не побачиш

Не треба їхати до Італії, аби покататися в човнах по вулицях-каналах… Вирушайте у Вилкове – українську Венецію на Дунаї. Звідси до Румунії якихось кількасот метрів брасом. Таких дивовижних речей, як тут, в Італії не побачите.

ДО МАГАЗИНУ – НА ЧОВНІ. ПОВЗ ПАРКАНИ З КВАСОЛІ

Тут зупинився час ще відтоді, як імператриця Катерина, на лихо собі й усій Європі, зруйнувала Запорозьку Січ… «Іхав козак за Дунай, сказав: дівчино, прощай»! Коли Петро Перший, втрутившись у діла церковні, спровокував розкол у східному православ’ї, в дельті Дунаю знайшла прихисток громада старовірів під проводом такого собі Пилипа Васильєва. Згодом до них приєдналися козаки, які шукали вольниці й економічної незалежності від російської корони. Русини, греки, румуни, татари, болгари і турки… Усього 40 етносів творили історію Вилкового, яке нині з легкої руки журналістської братії охрестили українською Венецією.

Венеція є Венеція, і жодні паралелі чи аналогії тут недоречні, з чим погодиться кожен, хто хоч раз мріяв зізнатися у коханні з келихом к’янті під спів гондольєрів. Утім романтики не бракує і в Україні: канали, човники, очерети… Вечірнє сонце сідає у плавні, над якими кружляють чаплі і пелікани…

І хоч нема вздовж каналів палацо ХV століття, зате є «паркани» з квасолі, зарості полуниць, тротуари з нетесаних дощок і гостинно прочинені ворота, за якими господарі продають найкраще у світі вино. Тут можна запросто постукати у хвіртку й попросити «компотику». Споконвічна бабуся винесе вам склянку виноградної прохолоди з мінімумом алкогольних оборотів цілком безплатно.

А от за екскурсію в «шаланді, сповненій кефалі», доведеться заплатити. На веслах сидітиме та сама бабця, яку хрестили ще у позаминулому столітті. Висушена південним сонцем, просолена Чорним морем і випрана у Дунаї, сива, як сніг, козачка б’є веслами, і човник несе нас вулицями-каналами, вздовж яких мостяться церковці, пахнуть пивом кав’ярні й лапають рибу вкриті інеєм літ дідугани…

Баба Маруся має більш як вісімдесят літ, проте вправно кермує човном за допомогою «шеста» – палиці, що заміняє і весла, і стерно.

– До магазину навіть, бачте, у нас не ходять, а все човнами плавають, – виспівує бабця мовою митрополита Петра Могили, – рибалять, персики, черешні й суниці вирощують, вино роблять. Лоза у нас особлива, ніде у світі такої нема…

…Ми пливемо повз біленькі хатки, здобрені дунайським мулом городи, кладки і мостики, які знімають, коли хтось везе човном напхані овочами клумаки чи запакований у картон холодильник.

Офіційна площа Вилкового – 460 гектарів, втім і досі навіть місцеві не зможуть полічити всіх рукотворних островів. Лише з першого погляду видається, що тут можна заблукати й пропасти ні за синю бубку. Мешканці містечка, де найшвидше достигають найкращі в Україні полуниці, доброзичливі і привітні: не лише вкажуть, як вийти-пропливти до траси на Ізмаїл, але й нагодують та напоять у спеку особливим вилківським вином, яке на кілька годин втамовує спрагу. І не минуть нагоди втулити особливий вилківський сувенір – сову, намальовану на склеєних докупи дунайських мушлях…

СПРАВЖНЮ ЮШКУ ЛОЖКАМИ НЕ ЇДЯТЬ!

І знову про вилківське вино. Кажуть, що від нього хитає не зліва направо, а вперед-назад. Втім, напевно, це лише генетичний рефлекс ласих до виноградного нектару вилківчан, який мав ся виробити на вузесеньких кладках. А якщо без жартів, Вилкове – єдиний куточок планети, де виноградна лоза родить на воді й річковому мулі. Для неї, для полуниць, плодових дерев, перцю і помідорів «добрива» (мул) видобувають, стоячи по коліна у воді. А знаменитий вилківський рис, що за якістю не поступається азійському, вирощують просто у воді… Принаймні таке створюється враження, коли з моторки оглядаєш острівні «плантації».

Проте цивілізація дісталася й до цього Богом благословенного краю. Виявляється, німці, відмовившись використовувати синтетичні будівельні матеріали, накинули оком на… дунайські очерети, із яких нині виготовляють покрівлі та стіни. Тому нині Вилкове й усе українське Подунав’я нині є чи не найбільшим постачальником до Європи екологічно чистої сировини.

У тому, що сировина екологічно чиста, можна пересвідчитися, скуштувавши прозорої, наче сльоза, рибної юшки. Адже не лише вино, а й риба є провідною складовою бюджету кожної вилківської родини. Вже наприкінці травня на обід тут традиційно подають молоду картоплю і варену рибу. Юшку приносять в особливих горнятках і дуже ображаються, коли хтось наважиться попросити ложку. Адже справжня юшка зі спеціями сьорбається з глечиків (до речі, як і вино!), а не нагортається «інтіліґєнтнимі чєрпакамі»…

…Попід дунайськими вербами на березі каналу сивобородий чоловік конструкцією, що лише здалеку нагадує звичну вудку, ловить підлящиків і карасів.

– Тарас Макарович?

– Шоб ти здох!.. Рибу мені налякав! Тарас Макарович – то мій дід. Онде на пеньку сидить, гріється… Скільки йому років?.. То хіба Господь порахував, мені у квітні було сімдесят п’ять.

…Тарас Макарович, старезний, неначе ота осокорина, що шелепає листям і губить цвіт на його баранячу шапку, всміхається сонячно – кутиками очей. Добридень вам, хлопці, здрастуйте… Мовчить…

Мовчать миньки, яких човнами везуть до хлівів із пасовиська, мовчать очерети і верби, у чийому гіллі корівки заплутуються своїми ріжками, мовчать рожеві пелікани, ширяючи над Дунаєм. І лише дзвін старої церкви кличе у надвечір’ї на службу. І як віддяка Господу за щедроти чутно тихий плескіт весел…


ЯК УТВОРИЛОСЯ ВИЛКОВЕ

ВЕРСІЯ ПЕРША. У середині ХV століття донські та запорозькі козаки, яких переслідували за релігійними та політичними мотивами, оселилися в нижній частині дельти Дунаю. Місце обрали на низьких, нанесених берегах, які раз по раз підтоплювалися. Козаки укріплювали житло, господарські будівлі та городи. Ґрунт брали з самого ж Вилкового, прокопуючи навколо захоплених ділянок землі канали і єрики. Вони ставали кордоном між земельними ділянками та надійним сховком для човнів.

ВЕРСІЯ ДРУГА. Ця місцина просочена вологою. Високий комиш дозволяє ховатися у плавнях і пташкам, і втікачам. Віднайти людину тут ой як важко… У ці нетрі 1746 року й утекли російські релігійні емігранти. Вони принесли сюди працелюбність, стійкість та старовинні ікони, написані на липових дошках. Часто місцевих так і називають – липівці, або липівчани. І тільки згодом плавні вподобали козаки. Тривалий час обидві общини жили нарізно й господарювали окремо.

ЗАТЯМТЕ, ЩО

…Вилкове – місто на трьох водах та семи вітрах. Води – це Старостамбульске, Білгородське та Очаківське гирла. Вітри – це міфічні Караель, Абазія, Лодос, Бур’яс, Полуденний, Опівнічний і головний – Фортуна (він морський, такий, що приносить рибу, а отже, життя).

…у місті каналами плавають, стоячи на кормі човна і відштовхуючись жердиною. А як вам, до слова, така адреса: Білгородський канал, 24. Це у них щось на кшталт центрального проспекту. Канали називають «єриками».

…звідсіля можна поїхати на екскурсію по Дунаю катером, де покажуть «0» кілометр – місце впадіння Дунаю у Чорне море, природу Дунайського біосферного заповідника, нагодують юшкою та напуватимуть вином, а увечері привезуть на вилківську пристань. Ночувати можна у міському готелі або винайняти кімнату, домовившись із бабцями на автостанції.