Здоров'я та краса Цікаво

Народна медицина: панацея чи видумка?

Можна лікувати навіть словом. Якщо ж слово не допомагає, тоді вже потрібні трави, якщо ж і трави не дають ради – тоді таблетки й уколи.

Дехто з нас ставиться до народної медицини з пересторогою, інші – зі скепсисом, а є й ті, хто вважає її панацеєю проти усіх болячок… Розмовляємо про це зі спеціалістом з народної та нетрадиційної медицини і рефлексотерапії  Василем ІЩУКОМ.

«БЕШИХОВЕ ЗАПАЛЕННЯ ДОСІ СПАЛЮЮТЬ ЛЬОНОМ. І ЦЕ ДІЄ!»

– Василю Івановичу, не секрет, що багато хто з недовірою ставиться до нетрадиційної медицини…

– Передусім мушу сказати: не варто плутати народну медицину з нетрадиційною. Народна медицина – то найдавніша медична система на Землі, відома як багатовіковий історичний емпіричний досвід суспільства, що затвердився у місцевих самобутніх культурах і народних традиціях. Цю систему засновано на унікальних лікувальних властивостях природного навколишнього середовища у поєднанні зі здібностями самих цілителів. А нетрадиційна медицина – це, скажімо, іридодіагностика, гомеопатія, рефлексотерапія тощо. Тобто це різновиди медицини, які мають авторів. У гомеопатії, наприклад, застосовують методику відомого німецького лікаря Ганемана. А щодо того, довіряти чи не довіряти… Скажу так: офіційна медицина народилася таки з народної, тож відкидати та заперечувати її аж ніяк не годиться.

– То кого все-таки можна вважати цілителем?

– Власне, цілителі – це люди, що наділені тонким емоційним сприйняттям пацієнта, деякою мірою навіть психологи. Маючи певний досвід і якісь практичні спостереження, уже за зовнішнім виглядом вони можуть сказати, яка хвороба турбує людину. Справжній лікар передусім має йти до пацієнта зі щирістю. Недарма ж кажуть, що поганий той лікар, який не допоміг хворому після розмови з ним. Колись не було ні пігулок, ні уколів, але люди жили… й виживали. Цілителі використовували трави, усілякі замовляння, які, треба сказати, доволі часто допомагали. То були такі собі мантри. Усе це, звісно, трохи скидається на магію. Але ж сказано у Біблії: «Віра твоя спасе тебе». І направду, якщо людина приходить до лікаря з вірою, а той, так би мовити, ще й трохи пошаманить, як колись робили цілителі, звичайно, це людям допомагає. Бешихове запалення досі спалюють льоном, і це діє!

Категорично заперечувати цей факт годі. Бачите, немає нічого такого ірраціонального, що не стало б колись раціональним.
Справжній цілитель уміє налаштуватися на хвилю хворого, входить у його біополе і в ньому розчиняється. Коли лікар з великим бажанням іде назустріч пацієнтові й хоче його зрозуміти, то він уже налаштовується на його хвилю. І особливо це добре вібрує на хвилі любові. Є такий гавайський лікар Лен, що лікує на відстані. Цей чоловік, узявши молитовну картку, каже: «Пробач мені, я люблю тебе», уявляє ту людину, яку треба зцілити, і хворому направду стає ліпше.

«ФІТОПРЕПАРАТИ ОРГАНІЗМ СПРИЙМАЄ ЛЕГШЕ»

– Звернувшись до народного цілителя, чи треба вимагати від нього ліцензію на практику? 

– Відповім так: відома на увесь світ Ванга не мала жодної ліцензії, але до неї їхала сила людей, зверталися і міністри, й інші поважні персони. Та всі мусили вистоювати у загальній черзі, незважаючи на статус. Люди чекали, бо вірили цій жінці. І в абсолютній більшості випадків Ванга допомагала.

В Україні 1991 року було засновано Асоціацію нетрадиційної і народної медицини, при МОЗ створено Комітет з нетрадиційної і народної медицини, мало того, введено й таку спеціальність – народний нетрадиційний лікар. Тобто цю справу може провадити не тільки цілитель, який нині, щоб мати практику, має дістати на це дозвіл, пройти курси при Асоціації у Києві, базові медичні курси (бо здебільшого цілителі не є медиками), має мати ліцензію, відтак раз на кілька років проходити курси підвищення кваліфікації.

– Чому, на вашу думку, люди стали частіше вдаватися до нетрадиційних методів лікування та народної медицини?

– Напевно, найголовнішою причиною є те, що багато препаратів має купу побічних ефектів. А от фітопрепарати організм сприймає набагато легше. Я не кажу категорично, що потрібно лікуватися самими травами. Просто медики мають правильно діагностувати захворювання. Колись мудреці казали, що можна лікувати навіть словом. Якщо ж слово не допомагає, тоді вже потрібні трави, якщо ж і трави не дають ради – тоді таблетки й уколи. А є випадки, коли зарадити може тільки ніж хірурга. Але наголошу: дуже дієвою є профілактика усіляких захворювань. Якщо людина відчула певні симптоми, тобто зміни в організмі ще тільки функціональні, а не фізіологічні, то доречно почати з фітотерапії, з нетрадиційних методик. Їх дуже багато. Скажімо, той самий Порфирій Іванов по снігу ходив босий і творив дива, нині ж є чимало його послідовників…

«Перейшов на ліки – пропав навіки»

– Однак нині не всі фітопрепарати є якісними. Та й трави треба знати, коли й де збирати.

– Щодо трав, то тут направду варто бути обережними. У Великобританії, наприклад, нещодавно заборонили заживати з лікувальною метою глід, м’яту, полин. Можливо, це залежить від ареалу проростання цих рослин, від умісту в них радіації.

Та усе ж завше треба пам’ятати біблійне «Віра твоя спасе тебе». Адже навіть плецебо (тобто чиста глина) може давати позитивний результат у лікуванні. Відомо чимало випадків, коли формували дві контрольні групи пацієнтів, і перші заживали справжні пігулки, а інші – такі самі, але вони мали у складі суто чисту глину. От у цій другій групі спостерігалося до 30 відсотків позитивної динаміки. Тобто сила людської віри в одужання творила дива!

– Як ставитеся до самолікування?

– Самолікування не бажане. Пригадаймо лишень нещодавню ситуацію з грипом. Люди кинулися в аптеки, й не всім вистачило ліків. Тут і згадали про народну медицину, змітаючи з прилавків часник та лимони. Усі ж бо знають, що коли промерз – треба заварити чаю з малини, липи чи багна. Відчув перші симптоми застуди – їж лимони з цукром, став гірчичники, пий молоко з медом тощо.

Нині офіційна медицина має великі можливості вивчити увесь цей досвід. Просто потрібні ентузіасти, які усе це об’єднали б і затвердили на офіційному рівні, інтегрували ці дві галузі. Бо наразі ми маємо чіткі стандарти. От, скажімо, діагноз – «гіпертонічна хвороба». Натискаєш на клавішу – і комп’ютер тобі видає способи лікування. Ти, як лікар офіційної медицини, мусиш дотримуватися цих протоколів. Інакше приїде перевірка й тебе звинуватять у тому, що не лікуєш людей так, як заведено у світі. Бачите, кожна людина неповторна. Колись це вважалося мистецтвом – бути лікарем. А ми сьогодні призвичаюємося до тих, хто може прийти з вулиці і, натиснувши на кнопку комп’ютера, призначити лікування. Воно ніби й допоможе. Але ж треба враховувати нюанси. Бо в людини може бути не одна болячка, а кілька. У народі кажуть: «Перейшов на ліки – пропав навіки». І, можливо, у цьому є якась доля правди.