Цю історію розповів один з військових на передовій. Це лише маленький епізод, який має дуже глибокий сенс та показує, якими насправді є українці, які захищають рідну землю. І як дійсно люди вірять в ЗСУ…

Київ – це місто, де по кілька діб нема світла, води і тепла, але є дещо більше, дуже важливе і дивовижне водночас…

Чим далі ти від України, тим більше ти розумієш ї, бачиш її рани, відчуваєш її біль, задумуєшся про її майбутнє. Нам усім потрібні крила, щоб літати, й корінь, щоб колись повернутися.

Одна дівчинка чекала Новий рік. Дуже чекала, щосили. Їй мама сказала, що рівно о 12 годині можна загадати бажання – і воно здійсниться! Дівчинка повірила. Вона ж маленька ще була. Вона вірила у дива. І навіть заздалегідь почала вигадувати бажання. Їх було дуже багато! Але треба вибрати одне…

“Ми проходимо у двір повз паркан з написом “ЛЮДИ”. Володя дістає чорний пакет і разом з Владом вони йдуть на город. Там лежить, те що лишилось від мами Влада…” Це був лише один день у Бахмуті. Нехай ця історія нагадує, якою ціною хтось з нас прожив цей рік, а хтось – ні.

“Майже дві доби у нашому домі в Києві не було світла, води, опалення, Інтернету і мобільного зв’язку. Оскільки немає газу, а тільки електроплити, то й готувати ми не могли. І знаєте що? Мені згадалися слова моєї бабусі…”

Сьогодні ввечері іду і чую, що десь під гітару співають пісні Розенбаума. Підійшла. Купа людей в альтанці, пляшки з пивом. Спробувала зробити зауваження, але у відповідь почула: “Да кто ты такая, мы с Донбасса, нас с войны привезли”… 

Цього молодого чоловіка звуть Станіслав. Йому лише 21. Він – Воїн. Воїн, який зараз перебуває у самому пеклі – у Бахмуті. Там зовсім інша війна, ніж ми її уявляємо. І він про неї розповідає.