Сьогодні ввечері іду і чую, що десь під гітару співають пісні Розенбаума. Підійшла. Купа людей в альтанці, пляшки з пивом. Спробувала зробити зауваження, але у відповідь почула: “Да кто ты такая, мы с Донбасса, нас с войны привезли”… 

Цього молодого чоловіка звуть Станіслав. Йому лише 21. Він – Воїн. Воїн, який зараз перебуває у самому пеклі – у Бахмуті. Там зовсім інша війна, ніж ми її уявляємо. І він про неї розповідає.

Усе частіше можна зустріти розповіді жінок, які змушені були виїхати з України в різні куточки світу. А повернувшись додому, в Україну, усі розказують одну дуже важливу річ…

Бабуся наказувала: “Ніколи не викидай хліба! Ніколи!” Як вона була малою, мати дала їй шматок хліба, посипаний цукром. А вона не хотіла його їсти і за хатою закопала. Від того, що трапилося потім, – мурашки по тілу…

Уявіть: у будинку цілу добу не вимикають світло! Але чому? Щось тут не так… І почали сусіди переписуватися у чаті ОСББ… Дуже весела історія, прочитайте – і ви посмієтеся!

А ви знали, що вхід до раю безплатний, а до пекла – платний? Чому так – пояснив старець. Дуже мудрі слова!

“Війна зимою і війна улітку – дві зовсім різні війни, – каже військовий, який їде на передову. – Моя дорога на фронт іде повз могили моїх рідних, котрі померли від Голодомору. Вони дивляться з того світу, як я їду на цю давню війну”.

Тамарі 33 роки. У неї трирічний син. Вона – вдова: її чоловік загинув, захищаючи Україну. Її слова має почути кожен, аби не завдавати іншим ще більшого болю, аби замість підтримки – не зранити.

“Мені 33 роки, а я не вмію робити того, що робить моя дитина у сім”, – каже мама особливого хлопчика із синдромом геніальності.

У першому пакеті – інтелект, до нього на додачу – жалість, співчуття, прийняття, любов. Грамів триста-чотириста, не більше. Другий пакет абсолютно безкоштовний: тупість, до неї бонусом йде байдужість, ненависть, заздрість. Вам який пакет?