«Дорога, Берто! Я читаю все більше, а пил витираю все менше. Я сиджу у дворі і насолоджуюся природою, не турбуючись про бур’яни у саду. Проводжу більше часу з моєю родиною і друзями, і менше часу присвячую роботі.
Життя треба смакувати, а не терпіти. Тепер я намагаюся усвідомити ці моменти і цінувати їх.
Я не економлю: користуюся сімейною порцеляною і кришталем щодня. Одягаю хороше пальто на ринок. Я не зберігаю улюблені парфуми для особливих випадків, а користуюсь ними, коли йду в магазин або в банк.
Слова «коли-небудь» і «одного разу» втрачають свою силу в моєму лексиконі. Якщо це варто бачити або чути, або робити, я хочу це бачити і чути, і робити просто зараз.
Я не впевнена, що зробили б інші, якби вони знали, що їх не буде тут завтра, але ж ми все приймаємо як належне. Думаю, вони зателефонували б члeнам сім’ї і деяким близьким друзям. Вони могли б зателефонувати кільком колишнім друзям, щоб вибачитися і налагодити відносини. Я думаю, вони пішли б в кафе, щоб поїсти улюблених смаколиків.
Це ті дрібниці, які я не доробила, і це мене розлютило б, якби я знала, що мої години лічені.
Злилася б, тому що не написала деякі листи, які хотіла написати. Злилася і шкодувала б, що я не достатньо часто говорила чоловікові і батькам, наскільки сильно я їх люблю.
Я дуже намагаюся не відкладати і не затримувати що-небудь, що може розвеселити, додати радості у наше життя.
І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей ранок особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен подих – це справжній дар. Життя не може бути постійною вечіркою, але поки ми тут, ми повинні танцювати».
