Начебто і не була ніколи моя Анька жаднюгою. Маленька навіть шоколадкою зі мною завжди ділилася, та й після інституту завжди мені грошики «підкидала».
«На, мамуся, купи собі хустку або тапочки нові». «Ось тобі, мамуся, на солоденьке».
Від грошей її я відмовлялася, тому як сама ще працювала і прогодувати себе цілком змогла. Але все змінилося в моєму житті після того, як я вийшла на пенсію.
Працювала не до 55 років, а до 60 навіть. Протягом останніх п’яти вахтером в школі сиділа, та ще підлоги мила. Втомлювалася, звичайно, але хоч грошей на таблетки вистачало. А як на моє місце взяли іншу, молодшу, то стала просто виживати на пенсію в 2 тисячі. З них майже тисяча в місяць на комуналку йде, взимку і того більше.
Моя основна їжа – це каші, супчики на воді (варю їх на два дні), та молочку іноді купую. На такому харчуванні довго не протягнеш.
Я вже не кажу про засоби гігієни, різні там дрібниці і ліки. Що прописав мені лікар в минулому році, просто не купую. Не лікуюся. Тому що банально нема на що! Купити таблетки і сидіти без хліба?
Дочка моя теж в тому році другий вийшла заміж і поїхала з новим чоловіком в Київ. Надсилала фотографії, машину вони купили, квартиру в кредит взяли. Ось в Туреччину в червні їздили.
Дочка мене питає про здоров’я, що смачненького готую ..
Я їй весь час брехала, що все добре, що все у мене є. Брехала, що ось курку смажену їм, сік апельсиновий п’ю. Хоча я вже давно забула як виглядає і курка і сік …
Я брехала, а вона вірила. Хоча вона прекрасно знає, яка у мене пенсія і які в магазині ціни ..
А недавно не витримала і відкритому текстом попросила у дочки трохи грошей. Хотіла хоч овочів купити, щось на зиму заморозити, та останні шльопанці порвалися ще, як на зло.
Дочка на моє прохання ласкаво прощебетала: «Звичайно, матуся». А на наступний день мені на картку прийшли 100 гривень. Допомога доччина …
Я хотіла вже назад їй відіслати, та не знаю як це робити через інтернет. Вона ввечері потім зателефонувала, запитала мене про гроші, чи отримала я їх? Я подякувала. Поклала трубку, а потім розревілася як дура.
Так, у них там в Києві чашка кави стільки коштує! А вона єдиний раз, коли мати попросила про допомогу, дала мені ці нещасні 100 гривень.
Тепер я зареклася. що більше не буду благати її про гроші. Додумається матері допомогти, сама вишле, А ні, так ні .. Буду далі брехати про вигадане м’ясо, яке я їм кожен день ..
Я ж брехала, щоб її не засмучувати, а вийшло он воно як .. Вона може і справді думає, що в провінції у нас тут все даром і тільки в столиці ціни високі .. Давно вдома не була вона, давно до матері в холодильник не заглядала.
