Але все всередині пручається – не хочу! І мудрі люди довіряють цьому почуттю. Як банкір Морган, який здав квиток на “Титанік”: ну його, – сказав, – до біса, цей “Титанік”. Я нікуди не попливу. Мені дуже не хочеться плисти на цьому кораблі чомусь. І цей П’єрпонт Морган нажив величезні статки, бо слухав свій внутрішній голос.
І рідко міг логічно пояснити свої рішення, але вони завжди виявлялися правильними. Він курив сигару, розкладав пасьянс і говорив тільки “так” або “ні” – можливо, керуючись пасьянсом? Хто його знає … Але ось так він став багатієм і зібрав незліченні скарби. І життя зберіг.
Втім, життя зберіг і простий кочегар. Він плив на “Титаніку”, а потім прочитав страшну книжку про аварію. І втік в першому ж порту, втративши прекрасну роботу. І теж залишився в живих. Роботу, до речі, він незабаром знайшов – знову кочегаром. А міг би на біржі грати!
Так, якщо ми відмовимося від поїздки або від спілкування з неприємною чомусь людиною, ми будемо себе картати. Гроші пропали. Поїздка не відбулася. Ми нерозумні; просиділи вдома і позбулися чогось цікавого чи корисного. А ось краще вдома посидіти іноді, запевняю.
Інтуїція не підводить, вона древніша за розум і розсудливість. І саме завдяки інтуїції вижили наші предки в страшні і небезпечні часи; і ось – ми народилися і живемо. Не треба надто міркувати іноді, примушувати себе, заперечувати передчуття і інші дивні, мало вивчені речі. Банкір і кочегар врятувалися і не тільки вони. Мені часто розповідають такі історії. І у Агати Крісті є цілий цикл оповідань про “червоний сигнал”, а вона дві війни пережила. І небезпечні подорожі.
Так що вірити “небажанню” треба. Просто вірити – і все. Потім поїдемо, попливемо, полетимо, зустрінемося з кимось. Хоча як на мене – краще і не зустрічатися. Не спокушати долю …
Анна Кіріянова
