Критика, це, мабуть, іноді добре. Корисно.
Чарльз Діккенс критикував свою дружину – вона занадто повна. Тому що їсть багато жирної їжі і на дивані лежить. Вона дурна, і нема про що з нею розмовляти. Дітям мало уваги приділяє. І з психікою у неї не все гаразд: напади ревнощів і сльози на рівному місці.
І великий, мій улюблений письменник, написав публічний лист про свою дружину – з критикою. І читачі співчували генію. А я весь день думаю: не дивно, що розтовстішала, якщо за 12 років народила 10 дітей. Трьох поховала. Звісно, будеш після такого лежати на дивані без сил! І важко десятьом дітям, чоловікові, родичам і гостям приділити багато уваги… І здаватимешся дурною і незграбною, хоча в Америку на страшному пароплаві вона з чоловіком плавала і дітей хоробро народжувала. І з психікою – і ми б заплакали, якби помилково додому доставили браслет, який чоловік купив юної актриси…
Просто не в дружині була справа. Остогидла вона, а розлучення не віталося. І Діккенс наказав закласти цеглою прохід на свою половину спальні – дещо демонстративно, м’яко кажучи.
І ця товста, дурна і ненормальна дружина встала, одягла капелюшок і назавжди поїхала з дому. Щоб не принижуватися. Не слухала критику і не читала її в журналах. І дітей їй не віддали.
Так вона і прожила решту життя одна. І, коли письменник помер, тільки попросила – опублікуйте листи, які мені Чарльз писав в юності. Будь ласка! Нехай всі знають, що він любив мене, а я була стрункою, веселою, дотепною… Але навіть цього не зробили.
І критика – це коли нас не люблять, ось що я думаю. І хочуть позбутися. Але не зізнаються в цьому навіть собі.
І краще одягнути капелюшок і піти, як зробила ця смілива і благородна жінка…
Автор – Ганна Кирьянова
