Все так ідеально і так красиво, що хочеться запитати, де купити квиток в цей музей. Все так чисто, що хочеться дістати скальпель і негайно почати оперувати. Не квартира, а рай перфекціоніста.

Книги поскладані за розміром. Різнобарвні свічки на поличках поєднуються з малюнком на шторах. Цукерки в вазочці під колір шпалер. Шарманнн.

• Пробач, я не встигла прибрати, – сказала подруга і поправила декоративну подушку на модному дивані.

Знущається, чи що? – подумала я.

• Нічого, якось потерплю, – підіграла я.

Я жодного дня не жила в такому порядку і, мабуть, не буду. Мій будинок – це осередок хаосу: всі кудись біжать, щось кидають, забувають чашки з недопитим чаєм, дві купки шкарпеток боязко визирають з-під ліжка, по підлозі в красивому безладді розкидані ляльки «Катя, прибери!!!», і підручники сина «Ти уроки зробив?». «І хто-небудь, зніміть вже білизну з балкону, ви ж бачите, мені ніколи, я прибираю за кішкою, яку знудило шерстю на диван».

Йдучи в гості, я впустила вішалку для верхнього одягу, на якій висіла ціла гора одягу, причому не обов’язково верхнього.

«Зі мною щось не так, – думала я, насолоджуючись чужим затишком. – Напевно, тільки надлюди живуть ось так, як на листівці…»
Я ніколи так не зможу.

Наступного дня, вранці я посварилася з дочкою. Їй два роки, а це вік протесту.

В дитячому садочку планувалося урочисте фотографування, потрібно ошатно одягнутися. Моя нехочуха відкидала одну сукню за іншою, вимагала улюблену спідничку, яку я вчора кинула до прання, коли дочка заляпала її супом.

Я пояснювала, благала, переконувала. В результаті психанула, дістала з прання спідничку, на якій суп підсох і став непомітний, і негайно ощасливила дочку. Вона весело й покірно одяглася і, щаслива, вирушила в садок.

Гарну сукню я взяла з собою в пакеті, на випадок, якщо передумає.

В садочку поблизу шафок метушилися батьки й діти. Дівчатка-принцеси, з бантами та шпильками, в шикарних бальних сукнях пхикали тому, що «мама взяла не ті туфельки» або «мені спекотно».

Моя ганяла в брудній спідничці та реготала над іграшковим їжаком.

Мами обговорювали, чи варто гладити трусики та маєчки. Більшість схилялася до того, що «тканина після прасування стає м’якше», і взагалі «я кожен день прасую».

Я тихо сповзала від сорому під лавку. Я ніколи в житті не погладила жодних трусів, ні своїх, ні чужих, а головний критерій при виборі одягу – «зручно і не мнеться».

Одна мама просто в роздягальні відпарює доньці… бант.

«Зі мною щось не так, – думала я, дивлячись на ідеальні сукні дівчаток. – Напевно, лише надлюди живуть ось так, і прасують кожен день… »

Я ніколи так не зможу.

Я поцілувала дочку в маківку. Вона пахла копченостями. Суп був гороховий.

• Катрусю, одягнімо сукню? Красива ж? Чи не так?
• Ні, не хочу! – затялася моя принцеса.

Я не стала наполягати. Я хочу, щоб на фотографії вона була в чудовому настрої, як зараз. А не красива, але заплакана. Через багато років я дивитимуся на це фото і радітиму від її солодкої кокетливої усмішки та блискучих оченяток, а спідничку навіть не помічу і про суп забуду.

По дорозі на роботу я заїхала зробити макіяж до Юльки. Юльці, на хвилиночку, під п’ятдесят, але виглядає вона на 25. Тому Юлька, а не Юлія Михайлівна.

Коли я її бачу, завжди питаю:

• Ти в холодильнику спиш, Юлько? Чи молодильні яблука жереш? Чи у тебе є портрет Доріана Грея, який за тебе старіє?
• Це ботокс, дитинко. Гімнастика для обличчя. Косметологія. Тобі, до речі, теж пора. Он мімічні вже розперезалися, – каже Юлька і схиляється до мене близько-близько, наносячи тоналку на мої прищики.

«Зі мною щось не так, – думаю я, дивлячись на її ідеальну шкіру. – Напевно, лише надлюди живуть ось так, завжди молоді та свіжі…»

Я ніколи так не зможу.

Потім, вже напомаджена, я побігла на роботу. Точніше, на зустріч з читачами. Нещодавно вийшла моя друга книга, і тепер я проводжу зустрічі з тими, хто мене читає, і завжди з недовірливим захопленням роздаю автографи: «Вам справді сподобалося?»

Я роблю те, що мені подобається, а мені за це ще й дякують, справжнє щастя!

Після заходу я прийшла в гардероб і присіла на лавку за стійкою, перевзуваючись з туфель в чоботи. Стороннім мене видно не було.

До стійки підійшли дві панянки. Вони натхненно розмовляли, і я не одразу зрозуміла, що мова про мене.

• Я коли на таких людей дивлюся, мені здається, що зі мною щось не так, – сказала одна.
• Ага, і я, – підтримує інша. – Я б вийшла і померла там, на цій сцені. А вона жартує, сміється, ніби не перед залом, а вдома. Дивлюся на неї й думаю: «Це ж якась суперлюдина. Я ніколи так не зможу!»

Я виринула з-за стійки з криком «Зможете!», Вдарилася коліном та налякала дівчат. Дивом не зламала стійку.

• Зможете! Зможете!! Зможете!!! – закричала я, потираючи забите коліно. – Але є одне «якщо».
• Яке? – посміхнулися дівчинки.
• Якщо захочете!!!

Моя подруга Таня – дизайнер, і її будинок – це її візитівка. Створення цієї візитки забирає весь її час, сили й талант, тому що її робота – це її покликання.

Залишається тільки фітнес, тому що такому будинку треба відповідати. На інше часу не залишається, але Таня рада, що кожен день може присвячувати улюбленій роботі, що її цінують клієнти, що у неї багато проєктів.

Це її вибір, і він робить її щасливою.

А у тих мам з роздягальні покликання – бути мамами. Жити інтересами і потребами своїх дітей.

Діти так швидко ростуть, і скоро зовсім дорослі дочки й сини підуть на побачення, тому ці мами ловлять момент і кайфують від можливості прасувати сукенки й трусики своїм дітям, які, звичайно, цього не запам’ятають.

Зате мами запам’ятають. Запам’ятають цей солодкий період, як найбільш зворушливий, коли у них було так багато можливостей бути поруч з дітьми, відчувати себе мамами, потрібними, хорошими, ідеальними. Найкращими.

Це їх вибір, і він робить їх щасливими.

Я пишу тексти. І це моє покликання. Я обираю саме цю діяльність, тому що я егоїстка і хочу бути щасливою.

Тому що в цей момент я не просто щаслива, я вчу цьому навику своїх дітей. Передаю їм ці флюїди внутрішнього тріумфу. Хоч і роблю це в домашньому безладі, в халаті й зі зморшками, розсипаними обличчям.

Ми всі егоїсти. Ми робимо те, що робить нас щасливими, інтуїтивно обираючи це з мільйона інших справ. І це чудово.

Це означає, що з усіма все так!

З усіма все нормально!

Просто хтось сьогодні в непрасованій білизні)))

Ольга Савельєва