Якось біля бретонських берегів настала страшна буря. Високі хвилі із великою силою відбивалися від скелястих берегів.

У цій страшній порі плив маленький човник по хвилях моря.

У цьому човнику перебували два молоді хлопці і сильно тримали весла в руках.

За всяку ціну бажали дістатися до берега, але проти сили морських хвиль їхні руки були дуже заслабі.

Вони на весь голос благали якогось порятунку.

А коли поміч не приходила, вони поклали весла, обняли один одного зі сльозами на очах і зі щирою молитвою на устах очікували cмepтi.

У цей час на березі моря, під кам’яним хрестом стояла навколішках їхня мати.

Її серце розривалося із великого жaлю, коли споглядала на пoгибeль дітей. Теплі сльoзи падали на холодні бретонські скелі.

Вона ще хоч раз бажала бачити своїх дітей. Приступила ближче до берега, наклонилася над великою пропастю і в цю хвилю одна маленька крапля сльози з материнських очей впала у сердите море.

І сталося диво.

Коли материнська сльоза торкнулася моря, хвилі втихомирилися, хмари щезли, а в променях ясного сонця мати обняла врятованих дітей…

Такою рятівною краплею для нас є Божа любов.