З часом ми звикаємо, що страждання — це неминуча частина нашого життя. Біль, переживання, внутрішня напруга, які ми часто плутаємо з нормальним станом, стають майже невід’ємними. І хочеться сказати одне: страждання — це не просто частина життя. Це хвороба, яку ми часто не бажаємо помічати, або, ще гірше, навіть шукаємо в ній підтримку.
Ми наділяємо інших людьми тими якостями, які хочемо в них бачити, створюємо ідеальні образи й намагаємось тримати їх на п’єдесталі. Але що стається, коли ці образи руйнуються? Коли з’ясується, що людина — така ж, як усі інші, зі своїми страхами, обмеженнями і слабкостями? Тут і з’являється біль. І що ми чуємо від самих себе? «Я думала, ти інший. Я розраховувала на тебе. Як так?»
Це образа. Вона народжується там, де наші очікування були надмірно високими, а реальність їх не виправдала. І це перше місце, де ми намагаємось зрозуміти, чому нам боляче.
Страждання, які тривають роками, часто мають причину, яка глибша за зовнішні події. Біль, що не покидає, може мати свою функцію — він дає нам виправдання, дає можливість не рухатись далі, утримує зв’язок, дозволяє зберігати сенс у ситуаціях, коли немає інших причин жити. І часто ми навіть не усвідомлюємо, що цей біль — це спосіб залишатись на місці. Тому що рух вперед потребує зусиль, а страждання дозволяють залишатись у знайомій, але болючій реальності.
Поставте собі одне непросте запитання
Поставте собі одне непросте запитання: А ви дійсно хочете позбутися цього болю? Часто ми даємо собі відповідь: «Так», але насправді це не так однозначно. Тому що, як би це не звучало, інколи страждання стає частиною нашої ідентичності. Ми не уявляємо собі життя без нього. Воно дає пояснення нашому існуванню: «Я страждаю, значить, я переживаю важливе, і це визначає мене як хорошу людину, коли інші погані».
Страждання тут — це майже як хвороба, яку ми не тільки терпимо, а й чимось підживлюємо, дозволяючи їй існувати і давати нам відчуття справедливості. У такий спосіб ми пояснюємо свою бездіяльність і відсутність руху вперед. Але найгірше — ми навіть не хочемо визнавати це.
Страждання, яке стає постійним супутником, насправді забирає у нас можливість жити повноцінно. І лише через чесність з собою можна зрозуміти, що біль — це не завжди результат обставин. Це внутрішня реакція на події, на наше ставлення до них. І щоб змінити своє життя, потрібно дійсно поставити собі важливе запитання: А чи хочу я це змінювати?
Якщо людина не готова це визнати, вона залишатиметься в стані болю, адже страждання стає частиною її психічної структури. Біль — це звичка, і звички легше підтримувати, ніж змінювати.
Є багато людей, які проходили через величезні труднощі, і все ж вирішили змінити своє життя. Але це стало можливим лише тоді, коли вони чесно відповіли на питання: Чи готові ви відпустити біль?
Страждання — це не просто частина життя, це хвороба, яку можна подолати, але тільки за умови, що ви готові бути чесними з собою і дозволити собі змінити ставлення до того, що стало причиною вашого болю.
Тільки так можна позбутися хвороби, яка завжди забирає більше, ніж дає.
Радимо також прочитати: Страждають серцева, нервова, імунна система: наслідки стресу для організму
