Серпень – це такий хлібний спокій, якого з кожним днем відкраюєш собі все менше, аби надовше вистачило. Як маминого варення із порічок, смородини, малини та цитрусів, що завжди вмощується в малесеньку баночку. До осені залишається всього кілька ковтків теплого повітря, але матіола в бабусиному саду все ще починає пахнути рівно о 21:15 і не перестає, здається, ніколи.
Нарешті сміються ямками на бородах сливи, які в нас називають «горстками». Стають сірими, як перепілки, під тонким шаром сивої пудри, яку витираєш рукою чи теплим полотняним рушником із білими орнаментами – і аж тоді розхлюпується фіолетово-чорна сливова синява. Повняться соком і стають схожими на невипадкові слова і невимовно вологі волошкові очі, погляди яких падають на суху траву звідусіль.
Радимо також прочитати: Учитель дав учням домашнє завдання на літо – і прославився на весь світ
Серпневі дні хочеться сповільнювати
Серпневі дні (а надто – ночі!) хочеться сповільнювати. Зсипати круглий рис кольору крем-соди із помаранчевою сочевицею та гострими трикутниками гречки, аби довгими вечорами дивитися на свіжий лимон призахідного сонця і перебирати крупу дня. Сповільнювати себе.
Вигризати серединки у шматків кавуна чи дині і дозволяти густим липким краплям повзти по шиї вниз. Сповільнювати думки. Дозволяти собі довго думати лише про відтінок долоні найкрасивіших чоловічих рук. Довго думати про манеру вимовляти для тебе слово «бережися» і про аромат солі на слові «прекрасно».
Дозволяти собі з мокрим волоссям виходити на балкон і вбирати очима грозу без грози, тобто грозу без дощу. Бачити, як індигове небо розрізають то аміантові, то амарантові скальпелі блискавиць.
Чути, як сонно і м’яко прокочується грім, ніби тенор робить вдих перед тим, як розлити зелено-синій оксамит тембру. І все ще десь глибоко всередині, між соняхами і рибами, боятися цієї стихії. Усе ще боятися, але вже не могти відвести очей і мокрого волосся, що пахне гірським туманом.
Бо саме зі страху втратити такі миті народжується найглибша любов. А з любові – незмірний страх широко розплющити очі, не сполохавши тим порухом слив.
І ночі вже пахнуть чорносливом і вином, але матіола в бабусиному саду все ще починає пахнути рівно о 21:15 і не перестає, здається, ніколи.
Радимо також прочитати: Домашній чай “Спогад про літо”. Від нього в захваті усі колеги!
Авторка – Юлія Фінковська
