Уже три роки, як я купив велосипед. Жодного разу про це не пошкодував, хоч до цього часу витратив на нього, певно, удвічі більше грошей за його вартість. Щодня в «льотну» погоду їжджу з Рокинь до Луцька і назад. Люди, купуйте велосипеди! Це здорово (кажу як астматик і «чревоугодник»), це економить час і гроші (кажу як власник дому за 15 км від роботи), це додає позитиву (кажу як знаний зануда і песиміст). Отож, розвінчуємо міфи.
Міфи про їзду на велосипеді на роботу
- «Я живу і працюю в межах міста. А їздити вулицями, повними автомобілів, небезпечно. Наші водії зовсім не поважають велосипедистів». Неправда. Водіїв-маніяків на вулицях не бачив. Звісно, ДТП бувають, як і з будь-яким учасником руху. Але для того людина і має голову – з очима і мізками. Їхати краєм проїжджої частини – немає проблем. Так, обов’язково – дзеркало заднього виду і невелика швидкість.
Хоча скепсис з боку автоводіїв справді є. Але частина вини – на самих велосипедистах. От, наприклад, я став ретельно читати правила дорожнього руху тільки після того, як мене облаяв водій вантажівки, під колеса якої я мало не влетів. Хто ж не хоче вчити, хай візьме за правило перетворюватися на пішохода щоразу, як треба перетнути вулицю чи перехрестя. Ідеш собі краєм дороги, зупинився, велик ведеш збоку – і на перехід.
Поради велосипедистам-початківцям
- «Я працюю в офісі, а після їзди на велосипеді буду весь спітнілий і смердючий». Так, добре було б мати в офісі душ і змінний одяг. Звісно, не всім так щастить, але не проблема мати з собою запасну футболку-сорочку-кофту. Ще врахуйте очевидну річ (даруйте вже за натуралістичні подробиці): піт не пахне відразу після своєї появи на тілі й одязі. Неприємний запах – це продукт розкладання жирових кислот, які виділяються разом із потом. Воно кисне, пріє – і тоді вже «пахне». Тому «дихаючого одягу» (піт буде висихати), змінного одягу на роботі, і – на крайній – вологих серветок – цілком вистачає.
- «Велосипед – це несерйозно». Такий стереотип здебільшого у людей, яким за 50. «Слухай, ну що ти, як пацан, на тому ровері? То ж солідний чоловік, купуй машину». У таких випадках всім розказую про Бориса Джонсона. Ну або принаймні про екс-мера Луцька Богдана Шибу.
- «У мене немає часу. Я живу далеко від роботи, громадський транспорт таки швидший». Так кажуть тільки ті, хто ні разу не їздив велосипедом по місту. А насправді не проблема обігнати 3-4 маршрутки. Про тролейбуси я взагалі мовчу. І навіть я, живучи в Рокинях, велосипедом трачу менше часу на дорогу до роботи, аніж маршрутками. Адже стою на зупинці, не пересідаю, не зупиняюся на зупинках. З Рокинь до редакції «Сім’ї і дому», що на Конякіна, маршрутками – 60 хвилин, велосипедом – 45 хвилин.
- «Велосипед – для тих, хто вміє ремонтувати «залізо», крутити, паяти і складати. А в мене «руки з дупи»». У мене теж руки з дупи. Тому мене люблять працівники велосервісів – я до них навіть з пробитим колесом ходжу. (Позаочі, мабуть, сміються з мене, а так – ввічливі, я ж їм гроші плачу.) Гроші не такі вже й страшні.
Автор – Юрій Ричук
