Жив-був старий мудрий самурай. У нього була група учнів і він навчав їх мудрості та бойового ремесла. Одного разу під час занять до нього зайшов молодий воїн, що прославився своєю нечемністю і жорстокістю.
Його улюбленою тактикою була провокація: він ображав противника, той дратуватися, приймав виклик, але в люті робив одну помилку за іншою і програвав бій.
Так сталося і цього разу: воїн вигукнув кілька образ і став спостерігати за реакцією самурая. Але той незворушно продовжував вести заняття. Так повторювалося кілька разів. Коли самурай ніяк не відреагував і на третій раз, роздратований боєць пішов геть. Учні уважно і з цікавістю спостерігали за процесом. Потім один з них не стримався:
– Учителю, навіщо ви терпіли його вибрики? Потрібно було викликати його на бій!
Мудрий самурай відповів:
– Коли вам приносять подарунок і ви не приймаєте його, кому він належить?
– Своєму колишньому хазяїну, – відповіли учні.
– Те ж стосується заздрості, ненависті і образ. Доти, доки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс.
