Більше не ставиш будильник на 6 ранку в надії, що прокинешся. Не прокинешся!
Перестаєш сподіватися, що от-от закінчиш всі справи і нарешті розслабишся. Вже виділяєш для цього окремий час.
З’ясовуєш, що напруга – вона не зовні, а всередині.
Перестаєш приймати пасивну агресію за стриманість або життєву мудрість.
Б’єш там, де треба бити. І розумієш, що приводів не так вже й багато.
Вже не приймаєш відсутність за присутність. Бо присутність у твоєму житті – це складно. Відсутніх людей – більшість.
Починаєш довіряти своїй інтуїції.
Розрізняти вовків в овечій шкурі. Навіть у дуже дорогій шкурі. Навіть якщо більшість її не бачить. І всі слова правильні, а рекомендаційні листи – бездоганні.
Перестаєш приймати захоплення за любов, а спокушання за щирий інтерес.
Бачиш крізь, через, глибоко. Перестаєш зачаровуватися.
Більше не зображаєш добру фею або злу відьму, а визнаєш в собі звичайну чарівницю, яка чаклує під настрій.
Після посадки спокійно пропускаєш усіх з літака. Знаєш, що всі квапливі все одно чекатимуть тебе в автобусі.
Розумієш, що революція, яку ти задумала, теж почекає, поки ти погодуєш близьких і нафарбуєш нігті. І дочекається.
Перестаєш бити, коли підставляються, і брати, коли погано лежить.
Починаєш хотіти взаємності. Від близьких і від себе. Але передусім від себе.
Відкриваєш рот, щоб за звичкою накричати, але зупиняєшся за секунду і знаходиш силу спокійно сказати: «Мені складно зараз це визнати і навіть побачити твою правду».
Ідеш не туди, де немає проблем, а туди, де ясніше і глибше.
Дозволяєш собі злитися на людей, але перестаєш мститися. Знаєш, що Всесвіт розбереться краще за тебе.
Говориш від серця і бачиш, що тебе чують. А якщо серце мовчить, мовчиш.
Менше сумніваєшся у своїй правді. Відповідаєш за свою думку, і втрачаєш інтерес до того, щоб її доводити.
Перестаєш шукати абсолютну істину. Просто зіставляєш внутрішнє і зовнішнє, визначаючи точку перетину.
Перестаєш знецінювати те, що тобі не подобається.
А головне, перестаєш знецінювати і соромити себе. Можеш витримати. Перепитати, пояснити ще раз, визнати свою неправоту.
Перестаєш страждати і вбиватися від того, що впала. Просто встаєш, обтрушуєшся, йдеш далі.
Знаєш, що будь-яке почуття можна пережити з плином часу і в довірі до себе.
Все це колись приходить.
Краще раніше, ніж пізніше.
Краще з таким досвідом, який якщо й залишить шрами, але хоча б не вб’є. Розчарує, але не до межі. Забере юність, але подарує вміння підтримувати форму. І насолоджуватися своєю зрілістю.
