Для Господа нема людей померлих, для Нього всі живі, й поминати тих, хто відійшов у вічність – друзів, родичів і знайомих, – справа богоугодна. Пам’ять про тих, хто покинув наш світ, молитви за небіжчиків, звернені до Бога, є важливою складовою православної віри. Саме тому в церковному календарі налічується більше десятка особливих поминальних днів. Три поминальні суботи припадає на Великий піст.
Поминальні суботи інколи називають батьківськими. Що це означає і чому саме так їх називають? Днів, коли покійних поминають особливим чином, у році кілька. Свою назву вони отримали тому, що у зверненнях до Господа люди в першу чергу згадують померлих родичів. Як правило, їх імена записано у книжечках, які подаються для зачитування священником на заупокійній службі.
Субот, які називаються батьківськими, є сім. З року в рік їх дати змінюються, бо залежать від дат інших церковних свят. На Великий піст припадає три поминальні суботи – другого, третього і четвертого тижня посту. У 2024 році поминальні суботи під час Пасхального посту – 30 березня, 6 і 13 квітня.
Що робити у поминальну суботу?
- У поминальну суботу треба молитися за померлих родичів. І також цей день має бути позначений благодійними, добрими справами.
- Після заупокійної служби заведено відвідувати кладовища, хоча це необов’язково, бо набагато більшої уваги потребують не тіла, а душі покійних.
- Час посту – це час роздумів над своїм життям, щирої пожертви, внутрішньої зміни. У ці дні важливо єднатись у спільній молитві з усією спільнотою Церкви, а померлі є теж частиною цієї спільноти.
- На кожному богослужінні священник возносить до Божого Престолу наші прохання, подяки, прославлення. Ми молимося за себе, за своїх близьких, за ворогів і за померлих.
- Тож цими днями варто помолитись, подати записки з іменами померлих, поставити свічку як символ нашої віри. Можна принести пожертву – продукти, що не псуватимуться протягом трьох тижнів (наприклад, цукор), та провідати могили.
Сорокоуст: коли, навіщо і за кого замовляти молитовне поминання
Молитва за померлого – це прояв любові
Окрім субот протягом року, коли зазвичай поминаємо померлих, у церковному році є так звані вселенські батьківські суботи, а також інші окремі дні поминання “всіх одвіку спочилих отців, матерів, братів і сестер наших”. Щоб навіть ті, чиїх імен уже не пам’ятають, відчули молитву, а отже і любов, бо молитва – це прояв любові.
Молитовний спомин померлих вважався богоугодною справою ще в старозавітній Церкві. У Християнстві поминання спочилих до кінця II – початку III століть, за свідченням святого Кипріана, утвердилось остаточно. Відтоді як установилося християнське богослужіння, молитва за спочилих є постійною його складовою частиною. Творити поминання, молитви та пожертви за померлих – священний обов’язок кожного православного християнина.
Згадувати спочилих у суботи Великого посту пов’язано з тим, що Літургії Йоана Золотоустого чи Василія Великого не звершуються в його будні, а на Літургії ранішосвячених Дарів неможливо звершити Євхаристію в пам’ять про померлих.
- Молитва дітей за померлих батьків
- Молитви, які слід читати за покійного чоловіка, дружину і всіх померлих
Смерть не для того, щоб залякати, а для того, щоб попередити
Християнство багато говорить про смерть. Нам, вірянам, говорити про мертвих не зовсім правильно. Мертвих не існує. Є ті, що живуть на землі, і є ті, що живуть у Вічності, по різні сторони буття. І Церква молиться за живих, і за тих, хто вже залишив цей земний світ. “Бог не створив смерті і не радіє загибелі живих, бо Він створив усе для буття”(Прем. 1:13–14). А якщо Бог не створив смерті, а все, тобто і нас, створив для буття, то смерть – це щось зовсім неприродне, не властиве людині, не є частиною її існування. А тому викликає у неї підсвідомий страх.
Церква говорить багато про смерть не для того, щоб залякати, а для того, щоб попередити: “У всіх ділах пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш” (Сир. 7:39). Бо коли прийде мить переходу по той бік, то часу для змін не буде. Ісус Христос нагадував Своїм учням про смерть: “Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має життя вічне і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя” (Ін. 5:24).
Одним із обов’язків Церкви є молитва. На кожному богослужінні голос Церкви підноситься до Божого Престолу у проханнях, подяках і прославленні. Ми молимося за себе, за своїх дітей, батьків, родичів, друзів, знайомих, навіть за ворогів. Наші щирі молитви під час Великого посту звучать і за померлих. Адже Святе Письмо вчить, що “у Бога всі живі” (Лк. 20:38).
