Минуло 75 років, відколи нацистська куля обірвала життя талановитої поетеси. Олена Теліга – справжня українка – загинула за свої переконання в Бабиному Яру під Києвом наприкінці лютого 1942-го. Смерть прийняла надзвичайно мужньо. «Не бачив мужчини, котрий би так гордо помирав, як ця вродлива молода жінка», – випалив спересердя нацистський кат.
Чоловік добровільно пішов за дружиною на розстріл
Того трагічного для підпілля ОУН під проводом Мельника дня разом із Оленою полягли її побратими – члени редакції «Українського слова» – та чоловік Михайло Теліга, який добровільно зголосився на розстріл. Таким героїчним чином засвідчив подружню вірність та позицію однодумця.
Прикро, але досі не знаємо, скільки ще українських патріотів спочивають у Бабиному Яру. Колись за радянським ідеологічним шаблоном послідовно накладалося вето на національну пам’ять, на будь-який прояв інтересу до нищення борців за національну ідею.
А найвище керівництво держави Ізраїль послідовно сприяло донесенню світові жахливої правди про людські жертви з боку євреїв – і світ їх почув. Шкода лишень, що за логікою організаторів акцій пам’яті, зокрема минулорічної – ювілейної, українські втрати фактично ігнорувалися. Натомість нашим співвітчизникам несправедливо приписувалась особлива активність у ролі виконавців дикунської розправи. Як відомо, з боку України офіційного опротестування цих грубих перекручень не відбулося.
Чому ж у відстоюванні власної гідності і честі ми звикли пасти задніх? Саме цим питанням, як великою національною проблемою, переймалася Олена Теліга-Шовгенів. І нам, в Україні нині сущим, настав час почути її кличний дзвін. Бо звучить він дуже актуально з огляду на драматичне сьогодення.
- Мене, україномовного українця, завжди утискала російська мова
Як була малою, українкою себе не вважала
Утім патріотичний вибір Олені дався непросто. Змалку її виховували, як типову російську панянку-аристократку. Дитинство минуло в елітному середовищі Москви та Петербурга, де працював батько, якого цінували як визначного фахівця – талановитого інженера-гідротехніка.
Після падіння царського самодержавства професор Петроградського інституту Іван Шовгенів, маючи ранг статського радника та численні державні нагороди, переїжджає разом із сім’єю до Києва. Починає працювати у міністерстві шляхів, а згодом викладачем-професором Київського політехнічного інституту.
Дванадцятирічна Оленка відвідує приватну гімназію і з-поміж інших предметів нарешті вивчає й українську мову. Однак національна свідомість стала визрівати в ній тільки після еміграції до Чехії у містечко Подєбоади, де батько став ректором Української господарської академії.
Дівчину вразило тамтешнє українськомовне студентство. Це були молоді шляхетні люди – переважно недавні вояки Армії УНР та діти з родин українських інтелігентів, які не могли змиритися з приходом більшовицької влади. І коли білогвардійські офіцери – «блискучі кавалери» – на розкішному балу надумали викликати симпатію у чарівної доньки ректора через насмішки з української мови, називаючи її «собачою», дівчина дала гідну відповідь.
Як згодом розповідала поетеса письменнику Уласові Самчуку, вона «різко вдарила кулаком по столу й обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і матері! І я вас більше не хочу знати».
Із того часу Олена Шовгенів стала докладати максимум зусиль, аби українська мова в її вустах була довершеною, й домоглася блискучих успіхів. Перед потужною українською еміграційною громадою і постала переконана патріотка та визначна поетеса з іменем Олена Теліга.
- “Їх вбивала росія”: новий подкаст про українців, знищених тоталітарним режимом
Олена Теліга мріяла жити в режимі “цивільної відваги”
«Пошуки доленосних орієнтирів її героїні відбувалися під впливом оточення, що складалося переважно з емігрантів, які потерпіли поразку в боротьбі за незалежну державу. І гостро цю поразку переживали, не хотіли з нею змиритися», – зауважує ві-
дома дослідниця життя Олени Теліги Надія Миронець.
Вважали, що лідери української революції необачно боролися один з одним, а не з ворогами. Також проявляли політичну наївність, недооцінюючи небезпеку з боку Москви. А північні сусіди в новому образі більшовизму задушили Українську державу.
Отож, переосмислюючи негативний політичний досвід, переможені налаштовувалися на реванш. Майбутню перемогу пов’язували із боротьбою за розум і душу співвітчизників. І Олена Теліга пірнула у цей процес, щоб, за її словами, «взяти повно все, що нам належить, і знову злитись зі своїм народом». А надто, коли близько зійшлася з Олегом Ольжичем — харизматичним
лідером ОУН. Не дивно, що тексти Олени Теліги сповнюються відповідними палкими настановами і спонуканнями «гойдати кличний дзвін».
Закохана у свій народ авторка патріотичних відозв вірила, що справжній українці на роду написано стати такою жінкою, яка «є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчини в боротьбі за життя, а головне – за націю».
Місце національно мертвих – на кладовищі історії
Чи ж не підтверджує правильність такого бачення сучасна українська реальність: отой волонтерський жіночий рух, у рядах якого сотні і дівчат, і матерів, і навіть бабусь за віком? На щастя, справджуються і передбачення Олени Теліги стосовно покликання нових поколінь українців.
«Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання – стати батьками майбутнього своєї нації. Хай же вона не зрікається цієї чести, виховуючи себе лише на сірих рядовиків… Хай пам’ятає, що хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів, а чи не занадто погоничів мали ми в минулому?» – писала українська патріотка та поетеса Олена Теліга.
Отже, сьогодні є кому гойдати кличний дзвін. Усе – так, а водночас і не зовсім. Бо вистачає серед українців байдужих, так званих «національно мертвих» за визначенням Олени Теліги. Відтак наражаємося на російську агресію, проти якої застерігала в своїй публіцистиці патріотка. Не дозволяймо розповзатися песимізму й опускати руки.
Дбаймо разом про утвердження нового типу українця: вольової цілеспрямованої особистості, про що так палко мріяла речниця національних ідеалів.
Авторка – Олеся КОВАЛЬЧУК, заступник голови обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги
