Те, що Вірджинія була Едгару двоюрідною сестрою, не вважалося чимось непристойним: шлюби між кузенами і кузинами були тоді поширені. Але те, що Едгар По закохався в дванадцятирічну дівчинку, шокувало всіх.
Едгар По ріс у сім’ї прийомних батьків, які були дуже заможними людьми. Хлопчикові ні в чому не відмовляли, і він бездумно цим користувався.
Едгар був єдиним спадкоємцем вітчима-багатія, тому мав необмежений кредит у всіх крамницях і ресторанах. Юнак любив купувати красиві речі, щедро пригощав друзів і пристрастився до гри в карти, причому програвав значні суми.
Вітчим постійно оплачував борги прийомного сина. Але коли вкотре довелося віддавати картярські борги, чоловік не стримався. У запалі сварки він висміяв літературну майстерність Едгара, і цього юнак йому пробачити не зміг. Він вибіг із дому, не взявши з собою ні речей, ні грошей, і подався жити до своєї тітки в Балтимор.
Місіс Клем із радістю прийняла племінника, попри те, що сама ледве зводила кінці з кінцями, маючи на руках двох дітей. Вона обожнювала племінника і готова була підтримати його у всьому. Навіть коли Едгар зізнався, що закоханий в її доньку, дванадцятирічну кузену Вірджинію, і що дівчинка відповідає йому взаємністю, місіс Клем сприйняла це абсолютно спокійно.
Вона давно помітила, що Едгар і Вірджинія не байдужі одне до одного, і спокійно дала згоду на шлюб, обговоривши із юнаком тільки один важливий момент: він і Вірджинія не вступлять в інтимні стосунки, поки вона, мати, не вирішить, що Вірджинія готова фізично, і близькість не завдасть їй шкоди. Едгар погодився чекати. Його кохання до Вірджинії Клем стало найбільшим щастям у житті. І найбільшою трагедією.
Вірджинії виповнилося тринадцять, а Едгару По – двадцять шість, коли 22 вересня 1835 року вони таємно побралися. Єдиним свідком на вінчанні була місіс Клем.
Через півроку Едгар По знову побрався зі своєю дружиною, але цього разу відкрито, офіційно. Для цього молодятам довелося вдатися до хитрощів. В одній із муніципальних книг є запис, що міс Вірджинія Клем досягла 21 року, хоч насправді дівчині було не більше 14. Едгар По і його тітка переконали чиновників, що дівчина просто молодо виглядає.
Сімейне життя Едгара і Вірджинії нагадувало ідилію. Чоловік із задоволенням навчав дружину французької. А коли почав отримувати чималі гонорари за опубліковані твори, подбав, щоб Вірджинія навчалася співу, грі на фортепіано і на арфі. Едгар обожнював слухати, як вона співає.
Загалом це було дещо дивне сімейство. Місіс Клем готувала і прибирала, Вірджинія цілими днями доглядала за квітами в маленькому садку або гралася з кішкою. А Едгар тим часом у своїй кімнаті писав про кровожерливу мавпу, яка здирає скальпи із жінок… Вечорами мати і дочка шили, сидячи біля каміна, а Едгар читав їм уголос написане за день.
Але невдовзі відбулася подія, яка назавжди порушила благополуччя сім’ї. Якось Вірджинія хотіла порадувати чоловіка співом, торкнулася руками арфи, і раптом голос її зірвався, і з рота пішла кров. Едгар помчав на пошуки лікаря.
Лікар, у дім до якого поет увірвався того вечора, спочатку подумав, що Едгар – божевільний, який щойно когось убив: його руки і сорочка були у крові… Але все-таки погодився поїхати з ним і надав допомогу Вірджинії. Він відразу поставив діагноз: сухоти. І делікатно попередив близьких, що молода жінка безнадійна.
Едгар почав пиячити, літературна діяльність не приносила постійного доходу, настали скрутні часи. Із дому, обставленого зі смаком, почали одна за одною зникати речі: місіс Клем продавала їх, щоб забезпечити сім’ю їжею і ліками. Першим зникло піаніно Вірджинії: все одно вона не мала сили грати. Потім – меблі. Згодом у домі залишилися тільки ліжка і стільці.
Вірджинія померла на початку 1847 року. Едгар намагався повернути дружину до життя, розтирав її руки, цілував обличчя. Його насилу повернули до тями.
Труна з тілом Вірджинії стояла на письмовому столі Едгара По: її більше нікуди було поставити. На кладовище Едгар пішов у тому пальті, яке до останньої миті зігрівало Вірджинію: більше йому нічого було одягнути.
Можна сказати, що Едгар По так і не пережив смерті коханої. Коли її не стало, він продовжував існувати. Його постійно мучили нічні жахи. Едгар благав, щоб ввечері місіс Клем сиділа поруч із ним і тримала його за руку.
Іноді серед ночі Едгар вставав, ішов до місця, де була похована Вірджинія, і лягав поруч на землі. Вранці Едгара приводили додому. Він казав, що хотів замерзнути на смерть, щоб швидше зустрітися зі своєю коханою. Едгар По так і не зміг оговтатися від втрати дружини і пережив її лише на кілька років.
