Якщо щодня говорити дитині: «Ти нечупара!», то навряд чи вона полюбить прибирати навіть у дорослому житті. А дитина, яку називали егоїстом, в якийсь момент скаже: «Так, я думаю тільки про себе, і що далі?». Сімейний психолог Катерина Дьоміна розповідає, що такі батьківські ярлики можуть зіпсувати дітям все життя.
Не вішайте на дитину ярликів
«Моя дочка – злодійка. Мені так психолог шкільний сказав. І відразу все раптом бац – і встало на місце. Тепер зрозуміло, що робити і як з нею поводитися».
«Наш син – дуже обдарований хлопчик, розумний, але жахливий ледар і бовдур. Можна щось з цим зробити?»
«Бабуся називає доньку егоїсткою і безсердечною. Дочка раніше плакала, а тепер підросла і б’ється з бабусею майже на смерть. Ну що, бабуся ще голосніше кричить про терор і насильство над особистістю».
Коли читаю такі листи, то рука так і тягнеться до пістолета. Така журба, така безнадія криється за цими всіма образами, ярликами, звинуваченнями. Неначе вас прибили до ганебного стовпа, тавро на все життя. Брехуха. Хуліганка. Егоїст. Лінюх.
Я – невдаха. Так мене навчила мама
«Привіт, я – бовдур. Хочеться всім пояснювати, що я не такий, що я різний, що просто забув цей чортовий зошит на підвіконні в маминій кімнаті, де робив уроки. А потім тато прийшов з роботи, я відволікся, а потім мама покликала вечеряти, а потім якось все швидко закрутилося, і раптом мама закричала «Ти що, не спиш ще опівночі?». І я пірнув під ковдру, а зошит так і залишився на вікні. І вранці, коли всі підганяють і дістають, та ще тато побачив у вікно, що нашу машину замкнули, знову всі кричали, і я не згадав. А мені двійку вліпили, бо немає д/з, хоча воно є, і правильне, але на підвіконні. А тепер я бовдур. І двієчник. І це так, ніби на спину наклеїли папірець з надписом «невдаха». Не хочу тепер взагалі нічого робити».
Іноді на прийомі дорослі, такі, що відбулися, розумні та добрі люди кажуть про себе таке, що у мене просто дар мови пропадає. Не відразу, не при знайомстві, а приблизно через пів року терапії, коли вже знають, що можна довіряти. «Так, я розумію, що я безсердечна сволота і мені на всіх наплювати, але знаєте, як болить душа за сина, що у нього немає друзів?». Я говорю дуже обережно: «Вам не здається, що у безсердечної сволоти насправді не повинна боліти душа ні з якого приводу? Хто і коли сказав вам, що ви жорстоке чудовисько?».
«Так ось мама і говорила, коли я не хотів негайно прибирати у своїй кімнаті. Коли відмовлявся ділитися своїми речами з молодшим братом. Коли оголосив, що не хочу їхати з сім’єю на дачу, а хочу в похід із класом. Одного разу прийшов додому, мені років 13 було, голодний як вовк, шість уроків і тренування, відкрив пательню, а там котлети. Мені ніби розум затуманило, зжер махом штук шість чи сім. Мама так кричала! Що я егоїст і не думаю ні про кого, крім себе, і так все життя. Мені здається, що відтоді я намагався вдома взагалі не їсти».
Розумієте, дорогі батьки, педагоги, горе-психологи, коли ви говорите малюку «ти такий-то і такий-то», ви фактично заганяєте його в рамки однієї ролі, однієї моделі поведінки.
Він нічогісінько не знає про себе, він дивиться у вас, як у дзеркало, шукає в ваших очах і словах схвалення і любов.
Він вперше живе на цій Землі, в цій спільноті, в цей час. Він нічого не знає ні про закони, ні про прийняті звичаї, ні про ваші проблеми з грошима, партнером, здоров’ям. Йому абсолютно все одно, чому ви до вечора втомилися як собака і тепер чекаєте, що він про вас подбає.
Ви думаєте, що «мама прийшла з роботи» автоматично означає «дочка приготувала вечерю, зробила уроки, сама про себе подбала і готова вас жаліти», але їй всього лише дванадцять! Вона провела важкий день в школі, де на неї кричали, її принижували, їй погрожували. Потім, можливо, сходила на якесь додаткове заняття, де, швидше за все, їй теж багато разів дали зрозуміти, що вона далеко не ідеал, потім намагалася якось робити уроки – вже з чавунною головою.
І вона чекає вас, щоб обійняти. А те, що черевики валяються брудні в коридорі, це не для того зроблено, щоб вас позлити, а тому, що сил не було їх кудись на місце поставити. І коли ви сердито кидаєте їй «егоїстка» або «нечупара», ви не мотивуєте її на негайне прибирання, а тільки робите боляче. І наступного разу, коли ви піднімете на неї голос, вона навіть не буде чекати цього (звичного) докору, а відразу вам скаже: «Так, я егоїстка, думаю тільки про себе, що далі?». І буде жити та рости з цим знанням, не бачитиме ніякого виходу, оплакуючи нелюбов глибоко всередині.
Що насправді ви хочете сказати? Невже і справді – «Я тебе не люблю, ти мені огидна»? Навіщо вам чіпляти на сина мітку «дурило»? У мене є одна знайома дівчинка, про яку все її дитинство мама говорила «А моя-то дурепа…» – цілком буденно, так само, як я кажу «моя дочка». Дівчинці вже під тридцять, ні роботи, ні професії, тому що куди б вона не прийшла, при найменших труднощах у голові у неї звучить материнське «дурепа недолуга, руки в тебе не з того місця ростуть, в кого ти така недотепа!». Розумієте, так? Замість «нічого страшного, я в тебе вірю, нумо розберімося – і все вийде», вона відкрито каже «Ну, що з мене взяти, не дав Бог мізків». Хоча Бог-то там все відсипав щедрою рукою, та от не підписав свої дари розбірливо.
Розмовляла тут з одною попутницею, вона так обурено: «А хто їм вкаже на недоліки? Так і проживе нащадок все життя в невіданні, треба ж говорити, що у нього не так!». Не треба.
Те, що для вас недолік («він гальмує», «вона занадто чутлива», «упертий», «примхливий»), в інших очах буде благом, щастям і успіхом.
Спокійний мислитель, творча дівчинка, наполегливий в спорті, розбірлива та уважна до деталей особистість – такою людиною хочеться бути, це те, на чому може вирости й самооцінка, і майбутня професія.
Моя колега якось влаштувала опитування на тему «Що у вашому дитинстві було багом, а стало фічею?». Тобто за що вас в дитинстві лаяли та дражнили, а тепер це ваша сильна сторона. Ух, як цікаво було читати коментарі. Мене, наприклад, дражнили занудою і казали «найрозумніша, чи що?». І мама дуже лаяла через те, що я весь час читаю і питання ставлю незручні. І ще пам’ятаю всі відповіді, так що голову задурити складно. Тепер розумієте, чому я стала психоаналітиком?
Спробуйте не обзивати, а говорити про бажану поведінку. Не таврувати, а називати своє почуття. «Коли ти так голосно кричиш, мені боляче в вухах, не роби так, будь ласка» – це замість «Що ти кричиш, як різаний». «Я дуже засмутилася, коли виявила, що вечері немає», або «розлютилася», або «я розчарована». Все що завгодно про вас, але не про дитину. Ми можемо засуджувати дії, вчинки, але не її саму.
Інакше ви самі-то хто: поганий вихователь, жорсткий насильник? І як вам ним бути?
