Сучасний світ дозволяє бути на зв’язку 24/7. І це вимотує. Не забувайте про себе. У вас має бути ваш час. І так, світ зачекає…
Якось у неділю вранці мені прийшло повідомлення: «Олексію, можете зараз говорити? Хочу уточнити дещо». Писав шановний пан, герой мого тексту. Сам текст я надіслав йому кілька днів тому — звірити цитати, факти, цифри. Я відповів люб’язно, але сухо: ні, не можу, сьогодні вихідний, займаюсь із донькою, давайте завтра. Тут пан, здається, згадав, що він увесь такий європеєць, будинок у Лондоні, рахунок у Швейцарії. І що зараз ранок неділі. “Приватна територія” мого часу. Відповів: «Так, завтра, дякую».
Ми всі рвемося до європейців, але у нас досі немає простої здорової речі — поваги до вихідних. Щоб жодних розмов про роботу, жодних зустрічей, жодних цих терміново.
Вихідні,крапка. Забути все. Діти, ігри, шопінг, кіно, випивка просто тупо лежати на дивані — тільки це. Нічого більше. Любимо себе і близьких, решта — на фіг.
Якщо ти не затребуваний хірург, не слідчий із особливо важливих справ і не далекобійник — жодних справ у вихідні. Жодних термінових викликів. Зачекають.
І після дев’ятої вечора теж ніяких справ, жодних дзвінків. І навіть ніяких повідомлень месенджерами, ватсапами та іншим. Я можу зателефонувати комусь у справі пізно ввечері, тільки якщо сама людина просить про це. І ніяк не можна перенести розмову, вона, скажімо, в іншому часовому поясі. Що трапляється вкрай рідко.
Але взагалі життя треба будувати так, щоб не вирішувати питання ночами. Для мене смикати когось після дев’ятої — моральний злочин. Наче я вдерся з петардами в чужий будинок. «Відпочиваєте, хехехе? А ось я вам влаштую!».
Якось близько опівночі мені прийшоло смс від Ренати Литвинової з якимсь питанням. Ми з нею давно знайомі і тоді збиралися робити інтерв’ю. І я відповів: “Рената, вибачте, я вже майже сплю”. Вона написала “Ой!”. Наступного ранку Рената зателефонувала: «Олексію, ради бога вибачте, що я так пізно вчора. Була на зйомках та загубилася у часі».
Ну, буває, нестрашно. Жодної драми. Важливо, що Рената розуміла: смикнула людину не в ту годину. А не зарозуміла зневага — «можу дзвонити, коли мені зручно, я тут зірка».
У нас багато тепер способів комунікації. Ми придумали все, щоб нам не було нудно цілодобово.
Але є заборонений час. Коли не можна турбувати людей.
Це правило треба запровадити кожному. А то ми надто м’які, податливі та добрі. «Ой, ну добре, відповім людині, мені хіба шкода?».
Так шкода.
Нехай дзвонять своїм близьким, своїм котикам та двоюрідній тітці. Вечір та вихідні — моя приватна територія. Двері зачинені. На дверях велика табличка яскраво-червоними літерами — «не турбувати».
Олексій Біляков
