Це сталося у 1964 році. Повний сил і енергії журналіст, головний редактор “Seturday Revue”, Норман Казінс раптом відчув себе погано. У нього різко підвищилася температура, з’явилася ломота у всьому тілі. Стан здоров’я швидко погіршувався, і вже через тиждень йому стало важко рухатися, повертати шию, піднімати руки. Йому довелося лягти в лікарню, і незабаром був поставлений діагноз. Виявилося, що у Нормана колагеноз – аутоімунне захворювання, що вражає весь організм, при якому імунна система проявляє агресію до власної сполучної тканини.
З кожним днем тіло Казінса ставало все більш нерухомим, він з величезною важкістю ворушив руками й ногами, перевертався в ліжку. Настав момент, коли він не зміг розімкнути щелепи, щоб трохи поїсти. Страх, туга, образа на несправедливість долі охопили його. Казінс перестав розмовляти навіть з близькими людьми і проводив цілі дні, відвернувшись до стіни лікарняної палати. Лікуючий лікар, доктор Хітціг, підтримував Нормана, як міг, залучаючи для консультацій кращих фахівців, але хвороба прогресувала. І тоді Норман запитав лікаря про свої шанси на одужання. Відповідь його потрясля: з п’ятисот хворих колагенозом одужує лише один.
Ніч після цієї розмови Норман не спав. До сих пір лікарі піклувалися про мене, думав він, і робили все від них залежне, але це не допомогло. Якщо я хочу залишитися в живих, треба діяти самому. І оскільки лікарі і ліки безсилі перед моєю хворобою, я повинен знайти інший шлях зцілення. Він згадав слова доктора Хітціга про те, що організм мобілізується на боротьбу з будь-якою хворобою, якщо його ендокринна система працює на повну потужність. А страх, смуток, тривала депресія, за спостереженнями вчених, навпаки, пригнічують діяльність ендокринної системи. У відповідь на ці негативні емоції наднирники виділяють гормони стресу – адреналін і норадреналін, які потрапляють в кров і поширюються по всьому тілу. Коли їх занадто багато, вони діють на організм руйнівним чином.
Роздуми привели Нормана Казінса до очевидної думки: якщо негативні емоції, пригнічуючи ендокринну систему, є “провокаторами” захворювань, то емоції позитивні, активізуючи її діяльність, можуть стати “стимуляторами” одужання. Причому кожна людина має дуже простий і доступний засіб зцілення – сміх.
“Веселе серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості” – ця фраза з Біблії вселила в Казінса надію. Він взявся за працю відомих медиків та вчених і швидко виявив те, що шукав. Виявляється, багато лікарів і мислителі надавали першорядне значення позитивним емоціям. Лікар Р. Бартон, що жив в XVII столітті, описав свої спостереження в книзі “Анатомія меланхолії”: “Сміх очищає кров, омолоджує тіло, допомагає при серцевих недугах”. Бартон стверджував, що сміх несе в собі лікування від усіх хвороб.
Іммануїл Кант в своїх працях підкреслював, що сміх активізує всі життєво важливі процеси в організмі.
Зиґмунд Фрейд називав гумор унікальним проявом людської психіки, а сміх – не менше унікальним засобом лікування.
Сучасний американський учений У. Фрей дослідним шляхом довів, що сміх благотворно діє на судини і роботу серця, на процеси кровотворення і дихання, а також на загальний м’язевий тонус організму. Тей приємний м’язевий біль, який з’являється після нападу нестримного сміху, було б дуже корисно відчувати щодня.
Вчені з’ясували: під дією сміху в мозку виділяється речовина, схожа на морфій. Воно стає свого роду внутрішньої “анестезією”, допомагає організму розслабитися і одночасно мобілізувати сили для боротьби з хворобою.
Познайомившись з усією доступною літературою про вплив емоцій на здоров’я, Казінс вирішив, що, якщо він хоче залишитися в живих, він не має права далі перебувати в ролі людини, що пасивно очікує власну смерть. Він просто зобов’язаний мобілізувати всі резерви свого духу і тіла за допомогою сміху. Це було не легко. Коли лежиш нерухомо, прикутий до ліжка, і кожен суглоб ниє від болю – тут не до сміху. Але у Казинса вже почав вимальовуватися план лікування.
Незважаючи на протести лікарів, які вважали його “безнадійним хворим”, Казінс виписався з лікарні і переїхав у номер готелю, де ніщо не нагадувало йому про хворобу. З ним залишився тільки доктор Хітціг, який став йому близьким другом. Він схвалив ідею Казинса використовувати сміх для активізації всіх біохімічних реакцій в організмі. У готельний номер був доставлений кінопроектор, а також кращі комічні фільми і книги.
Казінс відчув себе неймовірно щасливим, коли десять хвилин нехай вимушеного сміху все-таки дали анестезуючий ефект, що дозволило йому проспати дві години без болю.
Після того як болезаспокійлива дія сміху закінчувалося, доглядальниця знову включала кінопроектор чи читала Казинсу гумористичні оповідання. Так тривало кілька днів. Страшні болі перестали мучити Казинса.
Анестезуючий ефект сміху був доведений. Далі потрібно було дізнатися, чи зможе сміх надати таку ж благотворну дію на ендокринну систему, за рахунок чого міг би знизитися аутоімунний запальний процес. Щоб встановити це, доктор Хітціг брав у Казинса аналізи крові безпосередньо перед сеансом сміху і після нього. І кожен раз результати аналізів підтверджували, що запальний процес в організмі йшов на спад. Казінс відчував себе окрилений, стара приказка “Сміх – найкращі ліки” набувала під собою фізіологічну основу.
Тим часом програма “сміхотерапії” розгорнулася на повну силу. Казінс сміявся на день не менше шести годин. Його очі опухли від сліз, але це були сльози одужання. Дози протизапальних засобів знижувалися, а згодом він зовсім припинив приймати ліки, в тому числі і снодійні – до нього повернувся сон.
Через місяць Казінс зміг вперше без болю поворухнути пальцями рук. Він не вірив своїм очам: потовщення і вузли на тілі стали зменшуватися. Ще через місяць він зміг активно рухатися в ліжку, і це було прекрасне відчуття! Настав момент, коли хворий встав з ліжка. Правда, ще багато місяців він не міг підняти руку настільки, щоб дістати книгу з верхньої полиці. Ще тремтіли коліна, а ноги підкошувалися при ходьбі. Але він вже настільки оговтався від хвороби, що міг повернутися до роботи. Вже одне це було для Казинса справжнім дивом!
Місяць за місяцем рухливість всіх суглобів збільшувалася. Болі зникли, залишилися лише неприємні відчуття в колінах і одному плечі. Пальці все впевненіше рухалися по клавішах органа – і він знову зміг виконувати свої улюблені фуги Баха. Він почав грати у великий теніс. Скакав на коні, не боячись впасти. Він вільно повертав шию на всі боки – всупереч прогнозам фахівців про повну нерухомість його хребта.
Через десять років Казінс випадково зустрів одного з лікарів, який прирік його до нерухомості, до повільної смерті. Той був зовсім ошелешений, побачивши Казинса живим і здоровим. Вітаючись, Норман стиснув руку лікаря з такою силою, що той скривився від болю. Сила цього рукостискання була красномовніше за слова.
