Бонсай (у перекладі з японської – дерево у горщику; той, що росте на таці) – мистецтво посередництвом одного чи кількох мініатюрних дерев показати красу природи. Людина, яка займається вирощуванням цих крихітних рослин, має бути водночас і художником – щоб подумки створити бажаний образ, і хорошим садівником – щоб потім втілити цей образ у живій рослині. Бонсай – це ціла культура вирощування рослини в неглибокій посудині, на блюді .”Через мале бачити велике” – головний принцип, який понад тисячу років використовують майстри бонсай, вміло на невеликому просторі творячи нескінченне розмаїття природи.
Мистецтво бонсай має багатовікову історію, коріння її сягає в культуру Китаю, Індії. Разом із буддизмом у VI столітті завдяки монахам-мандрівникам воно потрапило в Японію, де знайшло подальший розвиток. Японські майстри бонсай розробили основні правила формування дерева, відмовившись від найменших випадковостей.
Стилі бонсай прості, лаконічні, природні, максимально наближені до природи, позбавлені будь-якої пихатості. Об’єктами бонсай є не тільки дерева, але й трави, кущі. Залежно від росту стовбура, коренів і гілок бонсай поділяють на 15 стилів. Та незважаючи на встановлену японцями канонізацію стилів, кожен бонсаїст у будь-якій країні привносить у це мистецтво щось своє. При цьому він зазвичай використовує рослини місцевої флори, тим самим надаючи мистецтву бонсай національного колориту.
Прямий стиль. Ідеально прямий стовбур рослини, крона розташована конусоподібно, гілки ростуть симетрично по всій окружності стовбура. Розміри гілок і проміжки між ними зменшуються від основи до верхівки.
Викривлений стиль. Дерево має трохи викривлений, з кількома головними згинами стовбур. Верхівка такого дерева ледь-ледь відхиляється вперед.
Похилий стиль. Стовбур відхиляється від вертикалі на 30 градусів. Оптичної рівноваги надають пагони, які із внутрішнього боку кутка набагато довші за пагони із зовнішнього боку.
“Близнята”. Характерна наявність двох чи більше стовбурів, що ростуть з одного кореня, але різних за діаметром.
