– Уявіть собі, – почав він, – пізній вечір. Ви вже готуєтеся до сну.
І в цей час у ваші двері стукають.
Це ваш друг, котрого ви ніяк не чекали такої пізньої години, вирішив завітати до вас у гості. Звичайно, він захопив вас зненацька. Вам нічим його пригостити, бо хліб у вас скінчився.
Що ж робити?
Ураз ви згадуєте про іншого свого друга, котрий живе неподалік. І вирішуєте піти до нього.
Однак уже північ. Ваш інший друг уже давно в ліжку. Через те йому зовсім не подобається, що в таку пору до нього хтось стукає. А ще про щось просить.
Ні, йому не шкода поділитися з вами хлібом, який у нього є. Просто година-бо вже пізня…
Як, ви гадаєте, вчинить ваш друг?
“Іди спати, – майже напевне сонним голосом відкаже він. – І приходь завтра…”
Одначе вам соромно повертатися з порожніми руками. Адже вдома у вас гість, а пригостити його немає чим…
Тому ви не йдете.
І в якусь мить ваш друг розуміє, що робити нічого. Він устає і ділиться з вами хлібом.
– Уявили? – раптом спитав Ісус. – А тепер подумайте: якщо навіть ваш друг, якого ви підняли з ліжка, готовий усім із вами поділитися, то невже ви гадаєте, що з вами не поділиться Бог?
Тому просіть у Бога, і він ніколи вам не відмовить!
Головне – не забувайте молитися…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
