У кожного з нас є своя дорога життя. Дехто сідає за кермо й впевнено веде авто по трасі своїх мрій, обираючи напрямок і швидкість. Інші ж віддають перевагу пасажирському сидінню, переконуючи себе, що так безпечніше. Бо коли керує хтось інший, відповідальність наче розчиняється у повітрі.

Але різниця між водієм і пасажиром — не тільки в тому, хто тримає кермо. Це ще й питання внутрішньої свободи. Пасажир змушений підлаштовуватися під чужу швидкість, чужі повороти, чужі зупинки. Ти можеш спостерігати за пейзажами за вікном, насолоджуватися дрібницями шляху, можливо, навіть задрімати, але напрямок вже обраний не тобою.

Що зупиняє багатьох стати водієм свого життя? Страх. Страх помилитися, збитися з курсу, зазнати поразки або “втрапити в аварію”. Багато людей довгі роки стоять біля машини власних можливостей, але так і не сідають за кермо. Натомість вони віддають його комусь іншому — партнеру, батькам, роботі чи суспільству, бо відповідальність здається страшнішою за невідомість.

Та є й екзамен

Як в автошколі, його не можна скласти без практики. Іспит життя — це чесність із собою: куди я справді хочу їхати, заради чого готовий терпіти труднощі шляху, чи вмію я зупинятися, коли потрібно, і тримати швидкість, коли час рухатися вперед? Пройшовши цей випробувальний шлях, ти отримуєш справжнє «водійське посвідчення» — дозвіл керувати своєю долею.

І штрафи? Вони теж існують. Навіть пасажир не звільнений від них. Той, хто дозволяє поводитися проти власної волі, платить найвищу ціну — втраченим часом, нереалізованими мріями, відчуттям, що життя промайнуло повз. Це — квитанція зі штрафом, яка приходить надто пізно.

Життя постійно ставить одне питання: ким ти хочеш бути — водієм чи пасажиром? І відповідь на нього визначає всю твою свободу.