ЧОМУ ЧОЛОВІКИ ТАК ГАНЕБНО ТІКАЮТЬ ІЗ ПОЛЯ БОЮ?
“Привіт-привіт, моя люба! Сьогодні мені сумно. Бо отримала листа з історією про прикре завершення одних пристрасних стосунків. Ось жили собі хлопець та дівчина. За її словами, кохали одне одного до сліз, до нестями. До того клінічного стану, що, коли він не телефонує кілька годин, вона починає реально задихатися, вся сила організму раптом бухає в ноги й вони підкошуються. А тоді вже годі ступити навіть крок. Без нього…
«Через два роки шаленого кохання, – йдеться в листі, – ми вирішили жити разом, уже вибирали обручки, планували спільний бюджет, мріяли про дітей і хто з нас чого навчатиме їх. А коли щасливо прожили разом два місяці (на другий я була вже вагітна), одного сонячного дня мій коханий без пояснень зібрав речі й пішов від мене…»
…Пригадуєш, моя люба, як воно буває, коли хтось ось так, по-англійськи, йде? Тебе немов проштрикують наскрізь у тому місці, де, за визначенням, живе душа. І кожен день починається з того, що там пече, немов хтось будить тебе живим полум’ям. І завершується день тим, що ти безсило засинаєш із одним-єдиним запитанням на вустах: «ЧОМУ?». Чому залишив, коли казав, що так уже ж кохає? Чому нічого не пояснив? Тисячі «чому» проходять крізь сон, а вранці це пекло починається знову…
«Мій давній друг, – пише дівчина, – який щиро мене любить та поважає, коли почув цю історію, запропонував одружитися й сказав, що прийме дитину як свою. А я не можу уявити, що мою кровинку виховуватиме чужий чоловік. Як потім сказати дитині про те, хто її справжній батько? Як жити не з коханою людиною? А що зараз і пізніше відчуватиме справжній батько, коли з його малям потім до садочка йтиме інший? Я не можу збагнути, як вчинити правильно!!!»
…Отож, моя люба, мусимо визначитися, чому ж чоловіки (так само, до речі, як і жінки) часто так ганебно полишають поле бою: йдуть по-англійському, без пояснень.
Я казала тобі вже, що всі МИ ЗІТКАНІ ІЗ КОМПЛЕКСІВ ТА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ, які мандрують з нами в доросле життя і зазвичай потім гальмують його та визначають напрямки.
Моя давня університетська подруга так закохалася у викладача, що до лекційної зали, видавалося, не заходила, а залітала – за її спиною ще довго тріпотіли два білосніжні крила. Викладач (неодружений, між іншим) лишив її на порозі РАЦСу на, щоправда, п’ятому місяці вагітності з причини, на перший погляд, доволі кволої. Та насправді дуже серйозної.
Він пішов не прощаючись, бо викупався в почуттях аж до скрипу і… втратив до неї інтерес (ну от як ти цій закоханій дурепі поясниш тепер усе?) Це ж вона казала йому, що він найсильніший (насправді худорлявий і непевний), найрозумніший (лекції – із засмальцьованих аркушів), найсексуальніший (хоча на дівчачих посиденьках не раз зізнавалася, що ініціатива була здебільшого її). Вона бачила в ньому щось божественне. Ми – звичайного, прим’ятого життям чоловіка.
Ще однією причиною, через яку чоловіки йдуть так не по-дорослому, є те, що напередодні двоє насправді не кохали одне одного, а БАВИЛИСЯ В КОХАННЯ. Така поведінка властива чоловікам, які так і не виросли з підліткової сорочечки. Скажімо, колись хлопчик намагався завоювати дівчинку. Але йому це не вдалося… Він переніс той комплекс у доросле життя. Йому ще й досі потрібно щоразу доводити собі, що може привернути увагу жінки і на підсвідомому рівні полонити її. А коли мети досягнуто й пані практично стала власністю, лишає її та …йде собі далі. Часто, на жаль, не зовсім усвідомлюючи, що накоїв.
А ще чоловіки йдуть від нас тоді, коли МИ ПРИПИНЯЄМО З НИМИ …СПІЛКУВАТИСЯ. Тобто розмовляти про те, що їм цікаво. Ось приклад, який нещодавно спостерігала в сусідів. Олег (назвемо його так) повернувся з роботи роздратований. «Ти знаєш, – втомлено прикриваючи повіки, оповідав дружині, – ніяк не можу владнати питання про звільнення N. Через це почуваюся зле». А вона йому у відповідь: «А чого ж ти хотів? Скільки разів казала тобі: шукай іншу, добре оплачувану роботу без ось цього смердючого геморою. Скільки можна терпіти цих козлів?»
Увійшла старша донька. Присіла і спитала: «Тату, а може, попередньо поговорив би з цим N? Раптом у нього якісь особисті проблеми, через які не клеїться з роботою».
Відчуваєш, моя люба, з ким він охочіше спілкуватиметься? Ризик, що одного дня таки розлюбить свою дружину, дуже великий. І якщо не піде від неї, то зверне наліво.
А ще двоє, тільки-но зійшовшись під одним дахом для спільного життя, перестають думати, зате починають жити за такими, знаєш, зашкарублими стереотипами: готує – отже, хороша, не заробляє – отже, поганий. Мужчина та жінка тепер просто «чоловік і дружина». Немов панцир-мірка, через який навіть не проглядається, що і ми, й вони – просто люди. Тож у цьому разі, коли один живе у всеозброєнні стереотипів, а інший – не хоче цього, хтось із двох таки піде…
І наостанку, моя люба, як гадаєш, ЧОМУ ЖІНКИ ТАК СТРАЖДАЮТЬ, коли чоловіки залишають їх? Правильно, бо бояться майбутнього. Ось і дівчина Інна, яка написала мені лист, теж боїться того. А туди варто сміливо зазирнути й запитати в себе: а що ж такого станеться, якщо я житиму, нікого не звинувачуючи, не проклинаючи й не роблячи необдуманих кроків? Менше пратиму, прибиратиму? Помру з голоду? Люди закидають мене камінням?
Інночко, даруйте, але це вже не ваш клопіт, чим буде маятися біологічний батько вашої дитини через десять і двадцять років. Час розмістить усіх на своїй дошці. І чи ж справді варто чимшвидше виходити заміж за іншого, аби приборкати біль? Коли вже той чоловік готовий на все заради вас, то хай почекає ще трішки. Принаймні поки не народиться маля і не загояться душевні рани, що зараз заважають реально глянути на речі.
А майбутнє… Воно прийде. І все залежить, люба моя дописувачко, від того, яку роль оберете собі – переможниці чи жертви. Йти, хай поки і повзком, далі чи киснути від жалощів до себе.
Удачі! І нічого не бійся!
