батько і донька Діти Сім'я

Гірка правда, яку не хочемо прийняти: Наші діти нам не належать

Є така індійська мудрість: дитина – гість у твоєму домі – нагодуй, вивчи і відпусти. Але зробити це іноді дуже важко.

Наші діти нам не належать. Вони прийшли пообідати, випити кілька цистерн молока, зносити сто пар взуття, розбити не один сервіз, вирости з штанів, обзавестися бородою, дорости до бюстгальтера, басу, повноліття. Навчити нас фотошопу і спілкуванню в Telegram. Шити костюми Короля австрійського. Пекти печиво «Губка Боб». Тримати слово і стримувати крик. Дотримуватися спокою. Ладити з чоловіком, свекрухою і котом.
Переконавшись, що уроки вивчені напам’ять, вони йдуть, а ми залишаємося. Посивілі, подорослішалі, осиротілі. Звичайно, діти ще не раз забіжать до нас на чай, привітати маму і тата з іменинами. Але не залишаться назавжди.
Ось чому не можна розчинятися в них без залишку. Закривати з їх допомогою пробіли у стосунках з чоловіком. Заповнювати ними власні порожнечі.
Безперечно – діти найважливіша частина життя, але не все життя, тому їх виховання має бути по сусідству з отриманням другої вищої, відкриттям квіткового бутіка, подорожами і дослідженням впливу місяця на живі організми.
Індійська мудрість каже: дитина – гість у твоєму домі. Нагодуй, вивчи і відпусти.
Крім того, вони найкращі вчителі і супутники. А не раби або боржники. Вони не зобов’язані мати наші параметри і стандарти, думати нашими думками. Вчитися в обраних нами університетах, виходити заміж в білому і взагалі виходити заміж. Дитина приходить, щоб йти своєю дорогою, і завдання батьків – не нав’язати їй власних перонів, квитків і шляхів.
Авторка – Ірина Говоруха
Читайте також:
Дата публікації: 18.07.2022 img Поділитися