У нас один син, пізня дитина (з’явився на світ, коли мені було 35 років), зараз йому вже 34 роки, а нам з чоловіком по 69 років. Рік тому Максим одружився, його Оксані 32 роки. У них є дочка, їй 6 місяців.

Ми з батьком Максима дуже любили і балували, син виріс егоїстом , не дивлячись на всі наші зусилля він не отримав ніякої професії, все мріє про свій бізнес, хоча вже починав і займався, але нічого не вийшло. В даний момент займається приватним візництвом (таксі).

Його дружина абсолютно непередбачувана в своїй поведінці, і як я не старалася прийняти її, як дочку, все одно вона дивиться на нас зверхньо. Ми їм дуже багато допомагали. Але позитивного результату не отримали.

На даний момент Максим передав нам умови Оксани: щоб нашої ноги там не було і ніяких телефонних розмов! Я його питаю: ви що, від нас зовсім відмовляєтеся?

Їм не подобається, що ми просимо його кожен день дзвонити і говорити, що у них все в порядку, тому що дуже турбуємося, як не як, але він наш єдиний синок. Я вважаю, що 1 хвилина в день для батьків, які тебе народили і виростили – це зовсім небагато.

Живуть в моїй квартирі (мені дісталася від моєї мами), їздять на моєму автомобілі (купили ми і оформлена на мене). Чоловік мій без ноги, дуже мучиться через це, що не бачить, як росте внучка, кілька разів їх запрошували, готували смачну вечерю, але Оксана щоразу просто не хоче до нас їхати.

А тепер ось і взагалі виставили нам цілий ультиматум. Дуже переживаємо за них, адже не відають, що творять. Просто не знаю, як себе вести в даній ситуації?