Але…
У затишному кафе на розі вулиці за столиком сидів чоловік. Колись у ньому жив великий спортсмен — спритний, сильний, готовий до звершень. Але життя пішло іншим шляхом: замість змагань він обрав компанії, де келихи завжди були повними. Тепер цей чоловік працював сторожем на складі й розповідав свої історії дівчині, яка сиділа навпроти.
Дівчина мала очі, що сяяли мріями, які вже давно згасли. Колись у ній жила геніальна актриса, яка могла зачаровувати глядачів. Але вона померла… Тепер дівчина вправно вела рахунки, але в її голосі досі бриніла туга за сценою.
Біля каси працювала граційна жінка. У дитинстві вона мріяла бути балериною, але в ній померла знаменита прима через примхи долі. Та й час спливав: десять років тому все ще було можливо, але тепер… Вона продавала каву і щиро усміхалася клієнтам, приховуючи свої спогади.
Між столиками ходив офіціант. У ньому колись жив великий письменник, якому бракувало шансу бути почутим. Його рукописи відкидали, а мрії про славу зникли серед замовлень капучино і лате. “Зараз усі пишуть”, – казали йому, але саме він міг би змінити світ літератури, якби комусь було до цього діло.
За вікном, тримаючи за руку маленького хлопчика, йшла жінка. У її сині вже почав згасати геніальний музикант, який міг би дивувати світ своєю грою. Вчителька музики просила залишити хлопчика в класі, казала про його унікальний слух, але батьки вирішили, що ліцей з юридичним ухилом дасть краще майбутнє. Сама ж жінка колись мріяла бути художницею, але не склалося. У юності її полотна отримували похвалу, але шлюб, діти та нескінченні побутові справи не залишили місця для мистецтва.
Простір навколо був наповнений примарами великих талантів. Хтось міг би змінити світ науки, хтось — мистецтва, але всі вони стали частиною буденного життя.
За цим усім спостерігав хтось зверху. У ньому колись жило бажання врятувати кожного: допомогти, підтримати, дати другий шанс. Але тепер він просто дивився. Як на телевізор, перемикаючи з одного каналу на інший. “Чому одні рятуються самі, а інші гинуть, як їх не рятуй?” — ця думка давно непокоїла його. Він просто стежив за ними, не втручаючись.
Дайте собі шанс
