Я розуміла, чому дівчинка так зробила. І ви розумієте – вона просто не хотіла знімати таке гарне, таке ошатне плаття. Як у принцеси. Адже всім відомо, що принцеси носять рожеві фланелеві сукенки. І красиво в них ходять; і танцюють. У чешках і в рожевій сукні, як Еля на уроці музики. Вона і сама стала рожева від щастя! Дуже красива. Років чотири нам було тоді.

А потім на прогулянці одна дівчинка взяла і спеціально штовхнула Елю з усієї сили. Прямо в болото. І все. Платтячко забруднилось, порвалося збоку, під пахвою – така велика дірка. І бруд… І ця тиха дівчинка тихо плакала. Все обличчя було в брудних патьоках; а хусточка впала з лисої голови (її чомусь завжди дуже коротко стригли). І зла дівчинка обзивала Елю – «Домріялась, лиса мрійниця!». Вона була дочкою виховательки. І часто била інших дітей. Я теж плакала. Ми ж ще маленькі були. Беззахисні перед злом.

Так ось. Коли хтось нападає на іншого, звинувачуючи в гордині, і отруйно каже: «Зніми корону! Розмріялася!», – мені відразу ця історія згадується. В гордині звинувачують ті, хто вражений куди більш страшним пороком – заздрістю. Чорною заздрістю, яка змушує псувати чуже рожеве плаття. І штовхати в бруд «мрійницю» просто за те, що вона одягла рожеве платтячко. І посміла радіти йому.

Тепер ми давно не маленькі. Але одні так і ходять – в рожевому. А інші – в чорному. У душі теж є одяг – і ми його прекрасно бачимо. І корону знімати не треба на вимогу заздрісників; раз вони її бачать – значить, вона є насправді…