Ігор сидів у барі й дивився на навколишній темний маленький світ крізь зелене скло. Вчора він програв останню тисячу в казино. Завтра йому не буде за що купити цигарок. А позавчора все було так чудово…
Ігор грав на рулетці вісім років. Список програного за минулий тиждень поповнили машина і золотий ланцюжок, мамин подарунок на день народження. Ні дня зі своїх двадцяти восьми років він не працював. До жінок ставився відповідно. Як споживач. Обманював навіть найближчих родичів. Єдиною по-справжньому серйозною проблемою вважав свою хворобливу пристрасть до гри в казино. Почавши, не міг зупинитися. Вранці – дуже багатий, ввечері – повний банкрут.
До столу підійшла офіціантка. Красива…
– Вітаю. Щось я вас тут не бачив раніше, – Ігор розглядав дівчину, натягнувши на обличчя одну зі своїх улюблених посмішок – «нехитро-чарівну».
– Здрастуйте, – дівчина посміхнулася у відповідь. – Я тут подругу підмінюю, останній день.
– А давайте-но ми з вами прогуляємося ввечері, ні-ні, не відмовляйтеся, – Ігор замахав руками. – У мене, знаєте, такий настрій… Я вас не ображу, не бійтеся.
Потім була прогулянка містом. Він «ліпив» їй про дівчину, що кинула його після п’яти років зустрічей, – Оля слухала, кивала. Коли він почав хвилюватися, що її зовсім не цікавить його розповідь і треба було застосувати іншу «тактику», Оля сказала:
– Я думаю, якщо любиш людину, ніколи не зможеш її зрадити.
– А ти любила когось?
– Любила. Але він не оцінив.
Очі різного кольору
Олі було дев’ятнадцять років. Подивившись у її обличчя ще раз, Ігор раптом помітив, що в неї очі різного кольору.
– А ти знаєш, раніше вважали, що той, у кого різні очі, народжений від відьми. Так що привіт мамі!
Не прочитавши на обличчі співрозмовниці посмішки, Ігор прикусив язика.
– У мене це не від народження. Це травма. Я не бачу правим оком…
Тепер говорила вона. Ігор закурив і без передмов запропонував «зайти в гості».
– Навіщо? Я тебе не знаю і в гості не піду. Чи тобі дівчинка на ніч потрібна?
Це було сказано без тіні манірності, просто, ясно і спокійно, й Ігор розгубився. Вони домовилися зустрітися наступного дня.
Ще через два дні Ігор позичив у Олі грошей. Він знав, що це її пенсія з інвалідності. І йому було байдуже. А вона дала грошей, сказавши при цьому: «Треба – значить, треба». І не згадувала про них ніколи більше. Ігор віддав борг. Злився на себе, плювався, але віддав. Не зміг її обдурити…
Вони почали зустрічатися
Ігор не впізнавав сам себе. Те, що він хотів дістати від Олі в перший вечір знайомства, відбулося тоді, коли вона вирішила. І він подумав, що в дівчини є характер. Тільки ось довірлива. Оля познайомила Ігоря зі своєю подругою, яка не вирізнялася добропорядністю. І сталося те, що часто трапляється: Ігор переспав з подругою Олі. Потім ще раз.
Про те, що відбувається, знав багато хто. Оля не могла уявити, що той, хто говорить їй «такі» слова, з ким вона забуває про все на світі, міг з нею так вчинити. Та врешті все викрилося, й Оля дала Ігореві відкоша. Коли усвідомив, що втрачає людину, яка вміє любити, нічого не вимагаючи натомість, злякався. Намагався забутися, напиваючись до нестями, шукав заспокоєння в п’яних обіймах випадкових подруг.
Через місяць Ігор програв заощадження матері. Вночі, з рулетки, подзвонив Олі. Сидів у неї на кухні, пив чай.
– Ігоре, ми щось придумаємо. Це не кінець світу.
Він дивився на неї і вірив.
– У тебе хвороба, я точно знаю, що гра – це хвороба. Ми зможемо побороти її. Я тебе люблю…
Вона змусила його шукати роботу. І він працював експедитором на якійсь фірмі за копійки, хоч раніше за один «кидок» піднімав тисячі баксів.
Потім він знову «зривався». І програвав зарплату на рулетці. І кричав на Олю, щоб кидала його, що «кіна не буде», що «з таким виродком жити не можна». Вона стримувала сльози й казала, що ніколи його не залишить.
– Нам важко. Але ми будемо щасливі, коханий…
У реабілітаційний центр для наркозалежних влаштувала його знову-таки вона. І відтоді жодного разу не грав. Оля змусила Ігоря віддати всі борги родичам, сама виступала в ролі посередника.
Зараз Ігор і Оля живуть у власній квартирі в центрі міста. Їй зробили операцію з відновлення зору. І тепер на питання про колір очей вона з посмішкою відповідає, що її мама – відьма.
Авторка – Мирослава Кирилова
