— А от якби ми розлучилися, ти б одружився вдруге? – я уважно спостерігаю за реакцією чоловіка. Після невеликої паузи, рівним тоном він відповідає:
— Після того, як я був одружений з такою чудовою жінкою, розумною, красивою і сповненою всіляких чеснот, навряд чи я можу бути щасливим з кимось ще.

Я живу із цим гумористом майже половину життя. За 17 років ми народили чотирьох дітей, платимо іпотеку та будуємо дачу. За спиною три великі кризи спільного життя, як за підручником, кожні п’ять років. У раковині брудний посуд, у дитячій розкидані іграшки, у каструлі борщ, у мене новий манікюр. Манікюрниця впевнена, що я живу в казковій реальності: чоловік розрізняє зміни кольору моїх нігтів. «Не кожен чоловік так піклується про свою дружину!» – Патетично вигукує вона.

Радимо також прочитати: Ось як треба ставитися до своєї дружини! Чоловікам читати обов’язково!

«Спали моє тіло і розвій порох над морем», — я лежу з температурою 39, а чоловік обтирає мене вологим рушником, бо жарознижувальне ще не почало діяти. Він стискає щелепи і зло шипить: «Якщо ти помреш, я тебе точно закопаю. У червоній труні з рюшечками. І поставлю пам’ятник із фотографією, де ти блондинка!» Найкращий стимул, щоб одужати: ненавиджу рюшечки.

Ніхто не вірив в успішність нашого шлюбу

Особисто я не вірю досі. Ми дуже різні люди, з різними характерами та темпераментами. Ми не можемо відпочивати всією сім’єю, двічі пробували, тепер воліємо тужити у розлуці. Ми дуже дратуємо один одного.

Сьогодні я бачила подружню пару стареньких, які форсували сходи у підземному переході. Вони повзли по поручню, підтримуючи один одного. Закохані, що йшли назустріч, з усмішкою переглянулися: «Давай зустрінемо старість разом!». «Ворушись!» – буркнув старий.

Чужа душа — темінь. Чужа сім’я — темінь ще густіша. За видимим рівнем стосунків є невидимий, таємний і сповнений сенсу. Чи вирішується там доля сім’ї? З чого складається це рішення? З ніжності чи жорстокості, з байдужості чи чуйності, зі смирення чи владності, зі співчуття чи насильства, із бідності побуту чи багатства духу — хто знає? Я ось точно не знаю.

Мій чоловік може зателефонувати мені та сказати, що він приїде з друзями. За годину. Я судомно бігаю по кухні і встигаю накрити щедрий стіл із п’яти страв. Не тому, що я патріархальна дружина, яка не сміє заперечити тирану. Просто гостинність має велике значення для мого чоловіка. Таке ж, як його свобода вибирати, що їсти і пити, який одяг одягати і як часто їздити на рибалку.

Для мене свобода також дуже важлива. У багатодітній сім’ї дорослі мають величезну кількість обмежень. Ми контролюємо свій гнів, своє роздратування, цензуруємо мову (замість «так відвали ти вже» говоримо «що ти відчуваєш?» тощо), підлаштовуємо наші графіки під навчання та захоплення дітей. Витрачаємо гроші на цих маленьких паршивців! А так хочеться нову помаду.

Якщо в цих умовах добровільної неволі ми, дорослі, почнемо закручувати гайки один одному, контролюючи та визначаючи глибоко особисті речі, життя в сім’ї остаточно перестане відрізнятись від пекла. Доводиться вчитися довіряти. Бути відвертими та вірити, що наші слова не будуть використані проти нас (будуть, на жаль). І пам’ятати, що кожен з нас усередині має таємну кімнату, де «тіньовий кабінет» може запропонувати умови перемир’я. «Тіньовий кабінет», хто не знає, це такий опозиційний варіант уряду, який розробляє альтернативні вирішення проблем.

Радимо також прочитати: Чоловік пошкодував, що відправив дружину по хліб

Наприклад, одного разу я страшенно образилася

Зараз не пам’ятаю навіть причини, але почуття були такі сильні, що горло перехоплювало. І лише знання кримінального кодексу утримувало від деяких дій. «Розлучитися! Роз’їхатися! Ніколи!» – безладно вигукувала я і гуглила приблизну вартість нерухомості в нашому районі.

А потім діти притягли гітару. На ній колись мій чоловік, зовсім молодий хлопець із довгим чубом, грав музику, яку написав на мої вірші. Я згадала, як він утішав мене після сварки з подругою. Як допомагав, коли я плакала, вперше прочитавши критичні коментарі до своєї статті. Як заступився за мене у спірній ситуації з родичами. Як він готує суботні сніданки та розвозить дітей по гуртках, бо я все ще сплю, і сплю, і сплю. «Скільки часу та сил я витрачу, перш ніж знайду чоловіка, який добре цілується?» — постукали з таємної кімнати. Голосом опозиції жоден мудрий правитель не зневажає, якщо ставить собі за мету правити довго, ось що я вам скажу.

Сім’я – це не батьківство. Батьками можуть бути й самотніми людьми. Сім’я – це не спільне господарство та не стратегія виживання. Разом жити можуть і друзі, утворюючи стійкі комуни. Сім’я – це не спільні проєкти та захоплення. Вести проєкти можуть однодумці та колеги.

Сім’я – це союз чоловіка і жінки, їхнє проростання один в одного. Діти — люди в сім’ї тимчасові, як прийшли, так і підуть, розбіжаться своїми шляхами-доріжками. А ми залишимося. Сумні, смішні, з не дуже міцним здоров’ям та жменькою спогадів. Будемо брести по своїх старих справах, підтримуючи один одного. І коли він скаже мені: «Ворушись!», я відповім: «Чоловіче, не чіпляйтеся! Я пристойна заміжня жінка! Хоча перед вами встояти неможливо!». І ми засміємося.

Авторка – Ніна Архипова