У стосунках з аб’юзером критика і знецінення — це не випадкові події. Це основа. Це фундамент. І це не помилка, це функція. Це основа. Це фундамент, на якому будуються ці нездорові стосунки.

Знецінення — це інструмент маніпуляції, щоб утримати тебе під контролем. Критика служить для того, щоб утримувати тебе в боргу, в позиці “недо…”,  змушуючи постійно доводити свою цінність.

Ти ніколи не знаєш, що чекає тебе цього разу:

• Візхолдинг: “Ти занадто багато хочеш”.

• Газлайтинг: “Такого не було, ти все вигадала”.

• Даблбайнд: “Будь відкритою. Ти занадто емоційно реагуєш”.

Ось кілька фраз-“прапорців”:

• “Ти не розумієш, як виглядаєш з боку?”

• “Це був просто жарт, не ображайся!”

• “Ти завжди все ускладнюєш”.

• “Ти нічого не досягла”.

• “З ким ще ти будеш, якщо не зі мною?”

• “Ти завжди скаржишся, тобі ніхто не потрібен”.

• “Як я тебе терплю…”.

А ти просто живеш, намагаючись заслужити любов і приязнь. І кожен день — це тисяча маленьких смертей.

І ось парадокс: чим болючіше, тим більше ти вкладаєшся у стосунки. Щоб хоч якось виправдати цей біль — перед собою, перед світом, перед ним.

Що більше болить, тим більше ти намагаєшся виправдати цей біль. Ти намагаєшся щось зробити, щоб виглядати так, наче все добре, або хоча б, щоб бути прийнятою. Ти намагаєшся заслужити щось. Це парадокс аб’юзу: він забирає твою енергію і силу, а потім звинувачує тебе в тому, що ти стала слабкою.

Ти більше не віриш собі.
Ти більше не відчуваєш.
Ти — просто функція.
Ти — зручність.
Ти — порожня чаша, в яку, не запитуючи, наливають і радість, і біль.

Як звільнитися від цього?

Припинити знецінення — це не просто перестати слухати.

Це повернути собі голос.

Повернути свої почуття.

Почати знову відчувати себе, чути себе.

Бо ти маєш право на це.

І ти цього заслуговуєш.