Історія мого дядька
Віталія, на перший погляд, звичайна історія, яких тисячі. Він пам’ятає кожну мить свого кохання, хоча доля колись розвела їх у різні боки. Обоє побудували сім’ї, прожили життя з іншими людьми, були щасливими. Але тепер, коли обидва овдовіли, підтримують одне одного, і саме ця давня любов та спогади про молодість тримають їх на цьому світі.
Не хотіли жити в селі
Закінчувався робочий день. Завідувач магазину вже збирався зачиняти крамницю, коли до нього зайшла вродлива дівчина. Віталій швидко завів розмову, щоб хоч трохи затримати незнайомку. Так дізнався, що її звати Олена, вона живе на Волині з матір’ю та заочно навчається у Львівському торговельному технікумі. Вони обмінялися адресами, і невдовзі почалося їхнє листування.
Згодом Віталій приїхав у село, де Олена працювала бухгалтеркою в споживчому товаристві. Закохалися, почали планувати спільне життя. Коли Олена закінчила навчання, вони вирішили одружитися. Дівчина запросила Віталія познайомитися з її матір’ю, яка запропонувала молодим будувати будинок у їхньому селі.
Проте така ідея Віталія не надто влаштовувала. Він працював у місті й хотів, щоб після весілля Олена переїхала до нього. Але поки що все залишалося як є: він працював у крамниці, вона навчалася.
Одного дня його перевели в гастроном. Віталій не погодився з цим рішенням і звільнився. Повідомив про це Олену, не підозрюючи, що ця розмова стане останньою у двадцятому столітті.
Йому пропонували роботу в різних містах, але він не бачив у цьому перспективи. Гроші закінчувалися, і зрештою Віталій влаштувався на шахту №1 «Червоноградська». Повернув борги, почав відкладати на весілля.
Наречену вкрали
Одного дня дорогою на роботу Віталій зустрів знайомого шофера, який розповів йому новину: Олена вийшла заміж. За механіка, що працював на спиртозаводі.
Приголомшений, Віталій негайно вирушив у її село. Але Олени вдома не було. Мати підтвердила: донька одружилася, хоча й не по любові. Це було рішення швагрів, які мали свій інтерес на заводі. Олена чекала Віталія, не знала, куди він зник, сподівалася, що доля їх ще зведе.
Повертаючись до Червонограда, Віталій картав себе: не дав про себе знати, нічого не пояснив. Здавалося, що життя більше не має сенсу. У нього залишилися тільки її листи, сповнені любові. Він беріг їх усе життя.
Нове щастя
Минав час. Одного разу Віталій зустрів у клубі давню знайому. Колись вона була дівчам, а тепер перед ним стояла справжня красуня. Запросив на танець, розговорилися. Взаємна симпатія переросла у швидке весілля – Віталій боявся втратити наречену вдруге.
Його дружина Тетяна переїхала до Червонограда, де вони винаймали житло. Він продовжував працювати на шахті, вона господарювала вдома. Незабаром народилася донька, і Віталій отримав від шахти квартиру. Потім у них з’явився син. Тетяна вийшла на роботу в дитсадок, де працювала аж до пенсії.
Діти виросли, створили свої сім’ї, а Віталій і Тетяна переїхали в село до її батьків. Але через кілька років сталося горе – Тетянин батько помер, а згодом і вона загинула в трагічному випадку.
І знову не разом
Залишившись зі старенькою немічною тещею, Віталій тяжко переживав втрату. Коли одужав, теща радила йому знайти іншу жінку, але він не поспішав.
Раптом отримав листа від Олени. Вона просила його приїхати. Віталій зважився, хоча не знав, що вона теж кілька років тому овдовіла.
Вони зустрілися через 43 роки. Олена розповіла, як поневірялася в гуртожитку з чоловіком, як втратила маленьку донечку, а потім народила трьох синів. Діти вже мали власні сім’ї, жили далеко. Вона залишилася сама, бо її молодший син поїхав на заробітки.
Віталій теж розповів свою історію. Олена запропонувала йому переїхати до неї, аби вони хоч на старості були разом.
Але син так і не повернувся, і вона продовжувала господарювати сама. Віталій не міг залишити свою немічну тещу. Тож вони не зійшлися, хоча він часто приїжджав, допомагав по господарству, залишався на свята.
Коли переступав поріг її дому, завжди співав:
«Причарувала серце і душу, живе так далеко, їздити мушу…»
Олена теж мала гарний голос, і за святковим столом вони часто співали разом, згадуючи молодість.
«Час рікою пливе…» – це була їхня улюблена пісня.
А Віталій щоразу виголошував тост:
«Дай, Боже, здоров’я, дай, Боже, любові, а вже при любові – ми будем здорові».
Здавалося б, історія мала закінчитися словами «і жили вони разом довго та щасливо». Але їхнє життя склалося інакше. Вони зберегли вірність у подружньому житті, хоча й не змогли забути одне одного через десятиліття.
Віталій і досі перечитує Оленині листи, які зберігав 55 років…
Радимо також прочитати:
- Зворушлива історія справжнього кохання, яка знайде відгук у кожному серці
- Три надії Марії: шлях до справжнього кохання
Авторка – Ольга Садова, м. Луцьк
