Життя – жорстока штука…

– Тут займають чергу на жертвоприношення?

– Тут, тут! За мною будете. Я – 852, ви – 853.

– А що, так багато людей?

– А як ви думали??? Одна ви, чи що, така розумна? Он, усі, хто попереду, – туди.

– Ой, мамо… Коли черга дійде?

– Не хвилюйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите?

– Я – в ім’я кохання. А ви?

– А я – в ім’я дітей. Діти – це для мене все!

– А що ви принесли як жертву?

– Своє особисте життя. Аби діти були здорові та щасливі. Усе, все віддаю їм. Заміж звав хороший чоловік – не пішла. Як я їм вітчима додому приведу? Роботу, яку любила, покинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий садок, щоб діти були на очах, під наглядом, доглянуті, нагодовані. Усе для дітей! Для себе – нічого.

– Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати стосунками… Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не лишилося… У нього вже інша жінка. У мене начебто теж є чоловік, але… От якби мій чоловік перший пішов! Але він до неї не йде! Плаче… Каже, що звик до мене… А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо.

– А ви?

– Я теж плачу… Мучуся, давно вже… Збожеволію скоро!

– Так, життя – жорстока штука… Завжди доводиться чимось поступатися, приносити щось у жертву.

А ви добре подумали?

Відчиняються двері, лунає голос:

– Хто за номером 852? Заходьте!

– Ой, я пішла. Я так хвилююся! А раптом жертву не приймуть? Не забудьте, ви наступні.

№ 853 стискається в грудочку і чекає на виклик. Час тягнеться повільно, але з кабінету виходить № 852. Вона розгублена.

– Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву?

– Ні… Тут, виявляється, випробувальний термін. Вислали ще подумати.

– Як це? Чому? Чому не одразу?

– Ох, люба, вони мені таке показали!.. Я їм – рраз! – на стіл жертву. Своє особисте життя. А вони питають: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!» А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте та дивіться на екран». А там таке дивне кіно! Про мене. Наче діти вже виросли. Донька заміж вийшла за тридев’ять земель, а син дзвонить раз на місяць, як з-під палиці. Невістка крізь зуби розмовляє… Я йому: «Ти чого, синку, так зі мною? За що?» А він мені: «Не лізь, мамо, у наше життя, заради Бога. Тобі що, зайнятися нема чим?» А чим мені зайнятися? Я ж, окрім дітей, нічим і не займалася. Що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно я старалася?

Що принесли у жертву? – Стосунки.

З дверей кабінету лунає:

– Наступний! № 853!

– Ой, тепер я… Господи, ви мене зовсім з колії вибили… Це що ж таке?

– Проходьте, сідайте. Що принесли у жертву?

– Стосунки…

– Зрозуміло… Ну, показуйте.

– Ось… Дивіться, вони загалом невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми лише пів року тому познайомилися.

– Заради чого ви ними жертвуєте?

– Заради збереження сім’ї…

– Чиєї? Вашої? А що, є потреба зберігати?

– Так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час…

– А ви що?

– Ну, що я? Мене хто запитує? З’явилася в моєму житті інша людина, от і стосунки у нас.

– То ви ці нові стосунки – у жертву?

– Так… Щоб сім’ю зберегти.

– Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка, у вас інший чоловік. Де тут родина?

– Ну то й що? За паспортом ми все ще одружені! Значить, сім’я.

– Тобто вас усе влаштовує?

– Ні! Ні! Ну, як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю!

– Але проміняти на нові стосунки ви не хочете, так?

– Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу… Загалом, мені не шкода.

– Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте жертву.

– А мені казали, що у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?

– Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле… Ми вам покажемо про теперішнє, хочете?

– Звісно, ​​хочу! Бо якось швидко це все. Я і підготуватися морально не встигла!

– Вмикаємо, дивіться.

– Ой, ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю? Це ж неправда! Я ж доглядаю за собою.

– Ну, у нас тут не соцреалізм. Це ваша душа так на зовнішності відображається.

– Що, ось так відображається? Плечі донизу, губи стиснуті, очі тьмяні, волосся без блиску…

– Так завжди виглядають люди, коли душа плаче.

– А що це за хлопчик? Чому мені його так шкода? Милий такий… Дивіться, дивіться, як він до мого живота притискається!

– Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проєкції душі.

– Чоловік? Що за дурниця! Він же доросла людина!

– А в душі – дитина. І притискається до вас, як до матусі.

– Та він і в житті так! Завжди до мене прислухається, притуляється. Тягнеться!

– Тобто не ви до нього, а він до вас?

– Ну, я з дитинства засвоїла: жінка має бути сильною, мудрою, рішучою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка направляти!

– Ну, так воно і є. Сильна, мудра, рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І сварить, і шкодує, і балує, і прощає. А чого ви хотіли?

– Дуже цікаво! Але ж я йому не мама, я йому дружина! А там, на екрані… Він такий винуватий, і до своєї коханки ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю!

– Так воно і є. Хлопчик пограється в пісочниці і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче, скаже “вибач”… Гаразд, кінець фільму. Завершуймо нашу зустріч. Чи будете приносити стосунки у жертву? Чи, може, передумали?

– А майбутнє? Чому ви мені його не показали?

– А майбутнього у вас немає. При такому теперішньому ваш “малюк” вирветься з-під маминої спідниці. Може піти не до іншої жінки. Або взагалі зникне. Загалом, він знайде спосіб вирватися. Йому теж хочеться рости…

– Але що мені робити? Заради чого я тоді жертвую собою?

– Це вам краще знати. Можливо, вам подобається бути мамою більше, ніж дружиною.

– Ні! Мені подобається бути коханою жінкою!

– Ну, і мам люблять. То що вирішили? Чи готові принести себе в жертву заради того, щоб усе залишилося так, як є, і ваш чоловік залишався хлопчиком?

– Ні… Не готова. Мені треба подумати.

– Звісно, звісно. Ми завжди даємо час на роздуми.

– А поради ви даєте?

– Охоче й із задоволенням.

– Скажіть, а що треба зробити, щоб мій чоловік… ну, виріс, чи що?

– Напевно, перестати бути для нього мамою. Повернутися до себе і навчитися бути Жінкою. Спокусливою, захопливою, загадковою, бажаною. Такою, якій хочеться дарувати квіти й співати серенади, а не плакати в неї на грудях.

– Так? Ви думаєте, це допоможе?

– Зазвичай допомагає. Але це в тому випадку, якщо ви все ж таки виберете бути Жінкою. Але якщо раптом що – приходьте! Ваші стосунки чудові, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей мріють про такі стосунки? Тож, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних – ласкаво просимо!

– Я подумаю…

№ 853 розгублено виходить із кабінету, судомно притискаючи до грудей стосунки. № 854, мліючи від хвилювання, заходить до кабінету.

– Готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб мама не засмучувалася.

Двері зачиняються, далі нічого не чути. Коридором ходять люди, тримаючи біля серця бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості, любов — усе те, що вони готові самовіддано принести в жертву.

Радимо також прочитати:

• Не жертвуй собою, жінко, ніхто цього не оцінить
• Як складаються долі дітей, якщо батьки живуть лише заради них

Авторка – Ельфіка