Мені дуже сумно, бо батьки швидко постаріли. Зараз мені 27, матері 63, а батьку 71. Насправді, річ не в тім, що вони вийшли на пенсію. Тато і надалі працює та веде активний спосіб життя. Мати має власні сторінки на Фейсбуці та Інстаграмі, вправно користується смартфоном. Вони дуже сучасні. Але вони перетворилися в моїх бабусю і дідуся.
Я не перестаю їх любити. Вони залишаються для мене найдорожчим скарбом у світі. Проте, моє життя поділилося на до і після. Я бачу як їм важко переміщатися, вони не здатні робити так багато справ, як колись, часто забувають різні речі.
Коли вони були моєю опорою, а тепер ми помінялися місцями. Я їхній щит та допомога.
Я не помітив, як це трапилося. Не зрозумів, коли ми змінили власні функції. Не знаю, кого воно там лікує, але час точно нікого не щадить.
Тепер я ставлюсь до них з більшою терпеливістю, я розумію, що літа вже не ті. Нехай батьки на мене не ображаються, але вони дійсно постаріли.
Хоча батьки й надалі готові заради мене на все, але можливості вже набагато менше. Тепер я головний у нашій родині.
Я бачу, як з кожним днем на їхньому обличчі з’являються нові зморшки. Я розумію, що часу залишилося не так вже і багато. Для мене тепер існує лише одне бажання: щоб батьки найдовше залишалися живими.
Я обіймаю і цілую їх щоразу, немов на прощання. Добре, тату! Як скажеш, мамо! Пробачив їм все. Тільки живіть.
Мені здається, що якби вони були трохи молодші, я був би набагато вільнішим, – і це правда.
В мене теж бувають моменти розчарування та спустошення. В такий момент я хочу, як і раніше, прибігти до батьків та заховатися за ними, як за могутньою стіною. Але тепер вони більше не знають, як мене захистити. Тепер вони мої діти.
Бережіть своїх батьків!
