Чому виникають страхи

Є страхи, що базуються на власному досвіді дитини: маля, якого вкусив собака, починає боятися собак.

Є страхи, викликані некомпетентністю: дитина “через юні літа” ще не знає, як поводитися в присутності сторонніх людей, тому і боїться чужих.

Є страхи, спровоковані дорослими. Це не тільки прямі погрози (які, звичайно, ніколи не виконуються): “Не будеш слухатися – віддам чужій тітці!”, “Будеш погано поводитися – цигани заберуть!”.

Набагато частіше “навіяні” страхи виникають через те, що дитині занадто наполегливо і занадто емоційно говорять про небезпеки: “Не йди гуляти сам – загубишся! Не перебігай через дорогу – під машину потрапиш!”

А ще частіше дитині передаються мамині й бабусині страхи. Наприклад, маля упало, одразу підхопилося і побігло далі. Але схвильована мама згрібає чадо в оберемок: “Вдарився? Дуже боляче? А колінця не розбив? Я ж тобі сотні разів казала: “Не бігай, упадеш, ручку чи ніжку зламаєш!”

Обличчя в мами налякане, голос тремтить… І дитина починає плакати – не від болю, а від страху. Вона боїться, тому що боїться мама.

Бувають і страхи, “нафантазовані” самою дитиною. Це всілякі баби-яги, сірі вовки та інші поганці. Пам’ятаєте історію про дівчинку Мурочку з вірша Корнія Чуковського, яка, намалювавши Бяку-Закаляку, сама її і злякалася?

Такі страхи зазвичай переживають діти надто турботливих батьків. Якщо дитину, як кажуть, “пасуть”, захищають від усіх життєвих труднощів, не дають спілкуватися із зовнішнім світом та отримувати живі емоції – вона “добиратиме” ці емоції сама будь-якими доступними способами.

І нарешті, особливе місце серед дитячих страхів займає страх розлуки з мамою. Адже мама для дво-, трирічної дитини – це цілий світ, джерело відчуття безпеки. Розлучитися з нею – означає опинитися перед лицем численних небезпек, боротися з якими маля ще не готове.

Особливо піддаються страхам діти, чиї батьки часто сваряться. Дитина не може зробити так, щоб мама і тато помирилися, вона почувається безпомічною, а часто і винною (якщо сваряться через неї). А почуття безпорадності й провини дуже часто переростає в почуття страху…

Страх – це не завжди погано

Страх – це спосіб пізнання навколишньої дійсності, це захист, що дозволяє уникнути зустрічі з небезпекою. Тільки потрібно розрізняти страх нормальний і страх патологічний.

Звичайний страх триває недовго і швидко минає: пробіг мимо собака, пішов незнайомий дядько – через хвилину маля й перестане думати про те, що воно їх боялося.

Інша річ – страх патологічний, руйнівний. Він змінює і самопочуття, і поведінку людини, навіть її характер і стосунки з оточуючими. Наприклад, дитина боїться ходити до школи – і щоранку в неї болить живіт, голова, підвищується температура.

Якщо страх порушує фізичний і психічний розвиток дитини, заважає спілкуванню – необхідна допомога фахівця, лікаря чи психолога.

Що робити, якщо дитина чогось боїться

Не треба соромити дитини, висміювати її страхи. Краще попросити маля намалювати те, чого воно боїться, а потім обговорити з ним малюнок: що на картинці можна змінити, аби було не так страшно.

А діти трохи старші за віком успішно допомагають одне одному переборювати почуття страху, розповідаючи “страшилки” про те, як “у темній-темній кімнаті стоїть чорна-чорна труна на коліщатах…” Доведено, що чим більше дитина спілкується з однолітками, тим менше в неї страхів.