Життєві історії Сім'я

У кохання з першого погляду? Ні, не вірю!

А ви вірите у кохання з першого погляду?

Відома фраза Станіславського „Не вірю” саме тепер подорожувала твоїми мізками. Ти іронізувала й відмовлялась давати притулок думці про те, що ВОНО – є… Ні, не так: і в ТЕБЕ нині є ВОНО. Боязко було давати визначення отому “воно”. І таки нехотя довелося погоджуватись: воно – це не що інше, як кохання.
Усвідомивши його присутність і “привітавши” унікальне почуття в тенетах душі, ти на крилах надій полетіла на зустріч з друзяками. Розпочали, як годиться. Нова робота у Рудого, Нінка із загадковою усмішкою Джоконди повідомила про новоспеченого залицяльника, Понка переповіла новий анекдот про вибори. Ти й собі ліворуч-праворуч розкидала якість розумненькі думки-„мюслі”, адже сьогодні, як ніколи, почувалася розумахою. Ще б пак, – ти ж тепер точно знаєш, що є така штука, звана коханням.
На точнісінько такій чуттєвій хвилі гойдалася й твоя подруга Маринка. Захмеліла від щастя, вона запрошувала всіх спровадити її заміж протягом двох тижнів.

Понеділок – не найкращий з днів „працювального” тижня… Твою вкрадливу думку про відпочинок-перегляд з Ним класного фільму – „добра” Маринка знищила ще в зародку. “З Ним побачишся завтра! Не щодня ж твоя найкраща подруга вибирає собі весільну сукню!” – видала майбутня панна молода й потягла тебе в салони, де пінилися мереживні серпанки наввипередки із запаморочливими сукнями.

Цих закладів у місті вистачало по зав’язку. Тому “не щодня” тривало вже тиждень, а замість “побачишся завтра” тобі довелося вдовольнятися телефонними дзвінками. “Нічого, – підбадьорювала наречена, вертячись перед дзеркалом у черговому салоні, – зустрічаєтесь уже півроку – саме час перевірити почуття!”.
“Що перевіряти? – подумки нетямилася ти. – Він ніжний, добрий, спокійний, ладен о першій ночі чимчикувати по морозиво, аби задовольнити твою забаганку. Ну а ти свій головний дозрілий і заповітний скарб-кохання поки ховаєш десь далеко у сердечку. Усе зрозуміло ж”.
Розмірковуючи про палке почуття, ти, втім, встигала паралельно керувати Маринчиною приміркою: “Ні, цю знімай, – геть не пасує. У ній не видно твоєї талії…”
…Та навіть у вихідні краща подруга не могла залишити тебе у спокої, – ти ж бо стала своєрідною моральною підтримкою останніх годин її незаміжнього життя…
Відпочивали не дуетом, а квартетом. Твій і Маринчин відразу знайшли спільну мову, тому ви з нею по самісінькі вуха занурилися в теревені про весільну лихоманку. Всі жінки такі. Чоловіки мали б давно з цим змиритися.
Перетираючи вкотре, „як воно все мине”, ти, егоїстка, тихенько раділа, що Маринка досі більш ніж місяць мешкала у нареченого – а це за сотню кілометрів від вашого міста. Так, це просто неймовірне везіння – бо якби весільні приготування почалися раніше, то остаточно перетворили б твої нерви на комарині.
Попрощавшись із молодятами й приволікши свої втомлені тіла до пункту призначення, ти і Він з’ясовували нюанси відвідання урочистої події. Тобто ти пропонувала, а Він лише ствердно кивав. Потім пролунала остання його фраза: “Знаєш, я їду на тиждень у відрядження до Голландії”. Твоя у відповідь: “Я буду чекати й сумувати”. І подумки: “Кохаю”…

…Перший ранок нового тижня приніс усвідомлення, що твої із ним стосунки стали якимись… пріснуватими. Але, пообіцявши собі виправити це після Маринчиного весілля, ти трохи збадьорилася. (Недарма ж стала тижневим заспокійливим для нервової подруги).
Пірнувши з головою у підготовку до чужого весілля, ти затримала дихання на п’ятиденку: в понеділок набрала повітря, а видихнула суботнього ранку. Хоча церемонія й святкування маячіли ще ген попереду, ти таки добре розуміла, що головне завдання тепер – протягом дня запевнювати Маринку, що вона – найчарівніша з усіх наречених, яких бачив світ, і все йде за планом. Кинувши оком на сувенір з Голландії і мугикаючи “Марину” Флайзи, ти натхненно почала натягати на себе вбрання…
На весіллі довелося рватися на кавалки – офіційний свідок, неофіційний помічник молодої, штатно – пара старшого, а позаштатно – Його. Останній поводився спокійно і з розумінням, що відверто радувало. Втішалася із веселощів друзів: Віто звично “доводив до кипіння” рідину у чарці, Кулька “доводила до кипіння” Рудого, дістаючи запитаннями про політичну нестабільність держави (Рудий захоплюється політологією, а Кулька – шампанським…).
Запекла танцюристка Нінка уже тягнула в коло Вулика, а той, дожовуючи шмат ковбаси, волав: “Молоді! Що, яйця висиджуєте? Гайда до танцю!”.
Цей день, як і весь минулий тиждень, був наповнений позитивною енергією, нервуванням та шаленим драйвом. Та й Він невдовзі похапцем сказав: “Па-па”. Далі – були „пироги”, вареники, пельмені… Одне слово, післявесільне похмілля, що добряче затягнулося.

… Ви коли-небудь бачили очі, які сяють від щастя? Так от: у Маринки це були фари дальнього світла. Хоча тепер вона вже не Маринка. … Мері…
Два колеса, четверта передача, натиснута педаль газу, зачіска дибки, язик на бороді й “Феррарі” відпочивають супроти Мері, яка з колосальною швидкістю взялася облагоджувати сімейне гніздечко. Інакше кажучи – гасати супермаркетами й тринькати гроші.
Ти ж надумала таки врешті відпочити… Навіть склала план операції, головну роль героя завбачливо запропонувавши Йому. Але таку почесну місію Він чомусь… проігнорував..
На телефонному дисплеї – все навиворіт. Робота. Гм. ОК. Завтра. Колеги. ОК. Два дні потому. Брат. Ок. Далі. Мороз. Поділюсь теплом душевним… Н-єа.
– 200 градусів. Режим “Сніжинка”. Круто?

…Насправді ти не тямила, що відбувається. Думала про безліч причин… Не в’їжджала, що могло трапитись. Продовжувала ще і ще мордувати думками сіру речовину в лабіринтах мозку… Намагаючись чинити спротив своєму ж внутрішньому „вантажу”, вечорами смакувала якусь гидоту, на зразок напою “Викрутка”…
… Намалювалась ще одна здибанка з друзями. Під загальний регіт обсмоктували подробиці весільної вечірки та прогнозували-фантазували подружнє майбуття Мері.
Ти зі своєю мізерною акторською майстерністю неправдиво вдавала із себе життєрадісну. Повернути тебе до реального стану … вирішив Він… Виявляється, пивували в одному закладі, але в різних компаніях. Гм. У цій розмові на зустріч із твоїми знаками запитання несподівано вийшли його замусолені й банальні фрази: “почуття схололи”, “ну-у, щось не те…”, “напевно, я не для тебе”… Ну й наостанку, щоб вже напевно: “Ніщо не завадило мені зрадити тебе… з повією… повір…”.
Ти віриш… Він – кретин. Якщо у нього щось і було “не те”, то все, що приживалось у тебе в душі, він тупо потоптав брудними “мартінсами”… Чи ні – калошами.
Перебуваючи у чуттєвій прострації, ти чітко усвідомила завдання № 1: коха… Гм… Почуття, що існувало дотепер, достроково відправити на пенсію з метою знищення у майбутньому. Зібравши всі свої сили та волю на нараду, ти винесла на порядок денний недоліки та негативні риси Його – нікчеми. Наклала вето на найкращі спогади й, отримавши примусово-добровільну згоду розуму та серця, влаштувала почуттю похоронну процесію: час лікує рани. Занурившись у роботу, ти припрошувала цього цілителя чимдуж прийти та пройти.
Ще один суботній вихідний минув – та й грець із ним… Тепер не ти відпочивала у вихідні, а вихідні щосили відривались на тобі. Тупе недільне споглядання телеекрану…
О, дверний дзвінок потурбував… “Нє-єа… Нікого нема вдома,” – сказала ти собі й повернулася м’яти подушку другою щокою… Хм. Наполегливі ж – жах! Опа… За дверима виросла Мері… І, як на диво, це горде ймення сьогодні не надто пасувало задутому обличчю, почервонілим та по-китайськи звуженим очам. Картину доповнювали ніс-томат та нижня губа, що здригалась від схлипувань… Руки нервово стискали цигарку… А поряд сіпала ногою Кулька, яка вже з порогу волала щось банально-жіноче на зразок “усі чоловіки – козли”.
Хто виявився козлом сьогодні, ти допетрала швидко й запросила подруг, аби з’ясувати причини, через які Маринці хтось наставив роги. За що ти “обожнювала” Кульку, то це за її “оптимізм” та “підтримку” в потрібну мить: “А я казала, що всі вони однакові, потрібно було раніше дивитись, а то відразу кохання, сватання… Тьху! Потрібне розлучення – точно!”.
Ну ось… Дві порожні пляшки напівсолодкого, повна попільничка недопалків… Й твоє ораторське вміння сягнуло нечуваних висот. Ти говорила про кохання, про це безкорисливе почуття, про повагу до особистості, про терпимість, розум та жіночу хитрість, про внутрішню чоловічу невпевненість. Адже почуття у цього чоловіка є – він же прохав твоєї руки і твого серця!!! Просто не все так легко, коли в гості приходить побут, осідає й має на меті зробити рутиною ваше спільне життя-буття. Тут виявляє себе жіноча винахідливість задля урізноманітнення та свіжості трепетань сердечок. А коханий підтримає, а потім ще й перехопить ініціативу, адже ви створені одне для одного!!!
І цей потік лився з твоїх вуст, з вуст незаміжньої панни, щойно розчарованої у своєму чоловікові-мрії… та у коханні, знесиленої, попущеної, ображеної. Ти нізвідки діставала голий ентузіазм… Але все ж це була достойна відповідь на SOS. Проблеми Мері вже довирішували нова кофтина, вишукана білизна, стильна стрижка, ніжний макіяж, замовлений столик у кав’ярні, дзвінок коханому. І це рожеве поросятко перетворилось на легку й трепетну лань, яка летіла на зустріч, на ще одне побачення зі своїм коханим чоловіком.
Ти була замислена. До надії Мері бракувало віри, любов там мала бути. А нині там все триєдине…

Ні, таки у неділю ніколи не дадуть виспатися! Ти пленталась по хаті у пошуках свого телефона.
– Ну, – доволі привітно видала.
– Доброго ранку… – відгукнувся бас у слухавці.
– Добрий ранок щойно спав зі мною в тепленькому
ліжечку, – гостро, проте правда.
– Обіцяю компенсувати…
– Ти хто?
– Пам’ятаєш весілля Марини… двоюрідного брата молодого,.. конкурс із картоплею,.. Стінга?
– Щось таке було… – йому.
Собі: “Ага, не забуду, улюблений Стінг – “Fields of Gold”, мого кавалера здуло вітром перекуру, а тут з’явився високий, худорлявий – нічого особливого… й запросив до танцю”. Проте, уже виконуючи численні па, виявила, що він програміст – ці професіонали марнування часу з нікчемною безінтелектною машиною завжди тебе чимось приваблювали, – і це був єдиний його плюс у твоїх очах…
– Може, підемо прогуляємось?..
– ?….
– Ти мені дуже сподобалась. Ну, дуже… Ти віриш у кохання з першого погляду?
– “Не вірю,” – видавала таку рідну для тебе цитату, ….стягуючи на ходу піжаму та дістаючи з шафи симпатичну строкату сорочку…