Життєві історії Сім'я

«Може мені померти, бабусю?». Історія, яка не залишить вас байдужими

Він сказав це тихо, пошепки, але бабуся, яка розмовляла телефоном…

А він, захлинаючись від ридань, уривчасто говорив: «Я всім заважаю…, але ти тільки не віддавай мене в інтернат, не віддавай, бабусю, рідненька, я тебе благаю… Мама не бере, і тато не хоче… А тобі в лікарню треба, я ж чув… Ти мамі говорила, питала, куди мене діти? Може мені краще померти, бабусю?».

Щасливе дитинство Руслана, восьмирічного хлопчика, тривало аж чотири роки! Тоді він жив з мамою і татом, йому було добре, весело, його водили в парк, в цирк, в ляльковий театр, купували йому іграшки, і любили! Тато садив його на свої плечі й бігав з ним по кімнаті, а він так щасливо сміявся…

Він все це пам’ятає і зараз. Зараз, коли він так давно не бачив ні маму, ні тата… Потім тато втратив роботу, і Русланчик пам’ятає, як мама з татом сварилися, що немає грошей.

А він так переживав, заглядав до них в очі, брав їх мізинчик в свої маленькі ручки і просив: «Помиріться, будь ласка!» Він і зараз не розуміє, чому ж вони не помирилися остаточно?

Одного разу, мама забрала його з дитячого садка, і сказала, що тепер вони будуть жити у бабусі, її мами, а тато буде жити у своїх батьків тому, що платити за орендовану квартиру немає грошей.

– А тато буде до нас приходити? – схвильовано дивлячись мамі в очі, запитав Русланчик.

– Не хвилюйся, звичайно, буде.

І він заспокоївся. Спочатку, тато приходив, брав Русланчика і віз його до своїх батьків, там йому були дуже раді. А іноді вони разом ходили на дитячий майданчик, і тато сидів на лавочці, поки Руслан грався з іншими дітьми. А одного разу, тато привів його в тир. Як йому там сподобалося! А як тато здорово стріляв! Руслан  плескав у долоні, і теж  отримав маленький приз – шоколадку у формі рибки…

А потім тато став приходити тільки іноді…

– Тату, приходь частіше, я так за тобою сумую…

– Я працюю, синку, іноді і в вихідні теж, у мене зовсім часу немає, але я постараюся.

Так минув рік … Русланчика віддали на п’ятиденку, тому що мама знайшла собі іншу роботу, десь далеко, а бабуся теж працювала, і вони не встигали забрати його вчасно.

Ось з цього самого дня, коли його вперше ввечері не забрали додому, остаточно скінчилося його щасливе дитинство. Бувало, що він залишався на ніч один в групі, і нічна нянечка нарікала, що змушена сидіти ніч через нього одного … а він тихо плакав у подушку …

Якось раз, мама познайомила його з дядьком Петром, і вони один одному не сподобалися. Дядя Петя весь час дивився на годинник, і квапив маму: «Йдемо швидше, ми запізнюємося», а на нього навіть не дивився. І вони пішли … З тих пір він маму бачив дуже рідко, а потім вона переїхала до дядька Петі. Руслан залишився у бабусі, як йому пояснили, тому що дитячий садок близько від бабусиного будинку.

А тато теж незабаром одружився … Його батьки переїхали жити в село, і залишили татові квартиру. Тепер цих бабусю і дідуся Русланчик взагалі не бачив. Тітка Світлана, татова нова дружина, чекала дитину. Свою дитину, а Руслан був чужий …

Іноді, мама приходила в гості, і посидівши з ним і з бабусею, залишала гроші і йшла. А йому так хотілося з нею погуляти … Тато брав до себе, вони разом дивилися мультики, і ще якісь передачі.

Тато навчив його грати в шашки, і він навіть двічі виграв! А потім тітка Світлана народила хлопчика, і візити до тата припинилися, щоб він не приніс в будинок якусь інфекцію з дитячого садка. А у мами народилася дівчинка.

Тепер бабуся з Русланчик їздили по вихідних до мами, бабуся допомагала няньчити сестричку, а йому дозволяли тільки здалеку подивитися, знову-таки, щоб дитина не заразилися якимось вірусом. І мама була зайнята малятком, а не Русланом. Він відчував себе зайвим, і нікому, крім бабусі, не потрібним … З якою заздрістю він дивився в дитячому саду, як за іншими дітьми приходили і мами, і тати … У день народження до нього не приходили діти, бабуся не могла влаштовувати таке свято, ну а мама з татом … мама передавала з бабусею подарунки, а тато приходив в дитячий сад з подарунком. Посидить з Русланом пів годинки на майданчику, і йде, говорить, що відпросився з роботи …

Першого вересня тато прийшов до школи, привітав сина з переходом в перший клас, і втік на роботу, а мама не змогла прийти, прихворіла сестричка, і була з ним тільки бабуся. Русланчик записали в групу продовженого дня, але він не засмучувався, по-перше, тому що там було багато дітей з їхнього класу, а по-друге, тому що тепер він ночував удома.

Яке це щастя ночувати вдома! Бабуся весь час попереджала, що, якщо він буде вчитися погано, вона здасть його в інтернат. Звичайно, вона його просто лякала, але Руслан страшно цього боявся! Вже навчений тим, що ні мамі, ні татові він не потрібен.

І ось тепер він почув, як бабуся говорить мамі телефоном, що їй лікар рекомендує лягти на обстеження: страшно набрякають ноги, потрібно визначити, це нирки чи серце? І він страшно злякався. Особливо, після того, як бабуся запитала: «Так що будемо робити з Русланом?» Не дай Боже, віддадуть в інтернат! Ось тоді, він і сказав, задихаючись від сліз:

«Може мені краще померти, бабусю?»

Джерело

Дата публікації: 17.02.2020 img Поділитися