60-70-ті роки – це час появи і розвитку унікального мистецького явища, яке отримало назву – «українське поетичне кіно». Однак радянська система обірвала творчі пошуки й заблокувала новаторські ідеї багатьох режисерів, чим фактично припинила розвиток українського кінематографу на декілька десятиліть. Багато українських фільмів були заборонені. Які саме стрічки підпали під заборону і чому їх варто подивитися, пише Радіо Свобода.
«Совість» (1968)
Режисер: Володимир Денисенко
Цей фільм вважався назавжди втраченим. Спочатку його заборонили, а єдину копію викрали. Проте у 1989 році невідомий підкинув під двері фільмосховища Державної кіностудії студії імені Довженка плівку із фільмом. Ось так була повернута українському кіно «Совість», розповідає син режисера стрічки Володимира Денисенка – Олександр.
«Білі Хмари» (1968)
Режисер: Ролан Сергієнко
Головний герой несподівано отримує телеграму ‒ батько при смерті. В довгій дорозі він згадує своє дитинство, яке припало на колективізацію і Голодомор. Тоді, коли його батько активно розкуркулював односельців. Невдовзі від голоду помруть мільйони українців.
Чи встигне син до батька і що тепер йому скаже?
Фільм Ролана Сергієнка зазнав численних переробок, із нього вирізали багато сцен і з оцінкою «ідейно хибного» – стрічка фактично не дійшла до глядача.
«Криниця для спраглих» (1966)
Режисер: Юрій Іллєнко
Сільська криниця, з якої століттями пили воду, замулюється. Левко намагається її очистити.
Загалом у стрічці на перший план виходить не сюжет, а поетичні образи, які розповідають про найважливіше ‒ життя та смерть.
Цей фільм Юрія Іллєнка за сценарієм Івана Драча ніхто не мав побачити. Через «ідейні збочення» всі копії фільму ЦК КПУ наказав знищити. Однак одну копію режисеру стрічки Іллєнку таки вдалося викрасти.
Лише у 1988 році, після 22 років небуття, глядачі вперше побачили «Криницю для спраглих».
«Пропала Грамота» (1972)
Режисер: Борис Івченко
Спершу зняли режисера фільму Віктора Греся, радянським чиновникам не сподолося його романтичне трактуватння вільнолюбного козака Василя.
Його замінили Борисом Івченком. Але і йому наказали суттєво переробити вже відзняту стрічку: вирізати і дозняти нові сцени, змінити музичне оформлення, додати нові репліки і багато іншого. І так декілька раз. З-поміж всього московським цензорам дуже не сподобався німецький акцент російської цариці. ЇЇ слова чиновники, наказали переозвучити українською. А знаменитий козацький марш прибрати зі сцени, у якій козаки в’їжджають до Петербурга. Однак навіть після численних правок, фільм таки не дозволили показувати. Він вийшов на екрани лише через 12 років.
«Та, що входить в море» (1965)
Режисер: Леонід Осика
Фільм публічно звинуватили в «екзистенціалізмі» та «занепадництві». В прокат ніколи не виходив, а глядачі змогли його побачити лише наприкінці 1980-х років.
«Довгі проводи»
Режисер: Кіра Муратова
Фільм Кіри Муратової створювався на Одеській кіностудії. Коли він був майже готовим, керівництво почало вимагати від Муратової його переробити. Вона відмовилася. Вже невдовзі спеціальною постановою ЦК Компартії фільм повністю заборонили. Лише через 15 років фільм вийшов на екрани й отримав премію на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.
Це далеко не вичерпний список українських фільмів, які були заборонені в радянський час. Деяким режисерам через свої новаторські й незаідеологізовані стрічки не щастило декілька раз.
Абсолютний рекордсмен – Юрій Іллєнко. Сім фільмів, над якими він працював, підпали під заборони. Серед них: «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою» та інші.
Після арешту Сергія Параджанова його «Тіні забутих предків» ніде не показували. Також були заборонені «Дід лівого крайнього» Леоніда Осики, «Заячий заповідник» Рашаєва та інші. Кількість ідей та сценаріїв фільмів, які не пройшли цензуру порахувати складно.
Починаючи із 1972 року радянська цензура стала суворішою й не допускала створення фільмів вже на етапі сценарію. Лише із процесами перебудови у середині 1980-х років заборонені фільми почали повертатися на екрани.
Автор – Дмитро Джулай
