Справжнє кохання прийде до тебе тільки в одному випадку, якщо ти зможеш подорослішати
Подорослішати — означає навчитися перемагати свою гординю, обожнювання самого себе. А іноді й надмірне приниження самого себе, коли ми не вміємо дурному «я» близької людини сказати «ні», щоб допомогти їй змінитися.
Гадаю, любити можуть лише дорослі люди. Щоб стати дорослим, кожному з нас потрібно працювати над собою. Біда сучасного світу в тому, що ми дуже егоїстичні, як розпещені діти, і тому багато хто не зустрічає кохання.
Подобається визначення відомого психолога Юнга, який назвав шлюби, укладені не цілком дорослими людьми, «компліментарними». Це означає, що люди зійшлися зі своїми проблемами, своєю недорослістю і зачепилися за них, як гачечками.
Наприклад, жінка, для якої важливо бути матір’ю, знаходить собі чоловіка, якому хочеться бути сином. Вони створюють сім’ю. Це не любов, це велика біда і для них, і для їхніх дітей.
Зараз, на жаль, соціум влаштований так, що людина рідко може отримати справжній еталон високих стосунків. Помилкові цінності рухають багатьма. Наприклад, мама вчить дочку, що головне — вийти заміж вигідно, а бідного любити не можна.
Чому люди кидаються в розпусту, зраджують коханих? Дуже співчутливо ставлюся до цих людей, тому що вони ще не навчилися будувати близькі стосунки.
Багато чоловіків сьогодні — успішні менеджери великих компаній, освічені й спортивні — зовсім не були одружені або проходять через два, три шлюби і низку коханок.
Люди пливуть за течією життя в підлітковому стані душі
І живуть у поняттях «я хочу», не думаючи про те, «що я є». А одне невіддільне від іншого!
Тонка грань відокремлює моральне від аморального, а критерій у людини — тільки в серці.
Наприклад, можна трудитися для людей і за це гроші отримувати. І робити це з чистою совістю, бути щасливим. З іншого боку, я знаю в громадських організаціях людей, які роблять начебто благородну справу, а насправді вони не привабливі навіть для тих, кому допомагають, і в душі у них немає миру.
Це буває і в релігійних людей. Людина ходить у храм, сповідається, навчається бути смиренною, але до кінця подорослішати чомусь не може, особисте життя не складається.
І в людей побожних часто звучить думка, що не можна йти за почуттями, бо вони обманюють, треба жити за нормами. Але якщо керуватися лише нормами, забувши про почуття, про совість, можна обманутися ще швидше.
Ми бачимо, що смирення часто недостатньо, щоб полюбити, потрібно подорослішати.
А щоб подорослішати, треба навчитися вибудовувати і відстоювати простір своєї особистості в навколишньому просторі, у спілкуванні з іншими людьми. А це кропітка праця над собою та іншими.
Потрібно усвідомити себе і навчитися обмежувати як себе, так і інших, зокрема найближчих людей. Зрозуміти, що ось це правильно, а ось це погано.
І вміти сказати за потреби іншій людині: «Зі мною так не треба розмовляти. Я не можу миритися, коли зі мною розмовляють так, це неправильно, це не по-людськи».
Якщо ми ще не навчилися кохати, на нас чекають біль втрати, зради, відчуження. Коли цей біль приходить, отже, ти можеш його пережити, стати дорослим і навчитися любити.
Авторка – психологиня Ірина Карпенко
