Ви теж гадаєте, що у казках все ідеально, всі живуть довго і щасливо? Так, але є один нюанс...
На фото — мої сьогоднішні сирники і кава на сніданок. Ми народились у цей день три роки тому. Дякую Богу за черговий день народження!
Три хвилини - це дуже короткий час, але його достатньо, щоб зрозуміти, що для тебе важливо, і вибрати себе. Навіть коли ти вже у весільній сукні і сказала "Так".
Мені подобаються люди, які живуть для себе, не кричать про це на кожному кроці і не шукають уваги в соцмережах.
Вони працюють доки можуть, а коли вже геть ослабнуть, серце починає готуватися до зустрічі з незвіданим краєм, "де немає ані смутку, ані печалі, тільки життя вічне". Складають гроші на похорон, готують одежу, кажуть, який образок вкласти їм у натруджені руки…
Лише за останні сто років було три голодомори, дві світові війни, кілька мільйонів убитих в концтаборах, терори, комунізми, розкуркулення. Дійсно, не до депресій. Там би вижити. "Колись так не було..." І слава Богу, що так, як колись, більше ніколи не буде.
Сирота, яка стала матір'ю для двох сиріток... Вона довела, що навіть у найтемніші моменти можна знайти світло, і що справжня любов не зважає на обставини, а дарує сили рухатися вперед. Історія про силу любові та самовідданості.
Кожній мамі із синдромом останньої черешні варто прочитати цю щемливу історію. І зажди пам'ятати: у дитини має бути здорова мати!
Ми ненавидимо вас. Ви прийшли підло. Вночі. На. Нашу. Землю! Ви вкрали у наших батьків старість, а в дітей – дитинство. Ви вкрали у нас весну.
Потрібно було вивозити дітей, потрібно було рятуватися і чекати безпечних часів, коли можна буде повернутися. Беззаперечно, безперечно правильно. Спочатку до кінця літа, а потім до кінця навчального року, а потім іще рік («сама розумієш»), а потім іще один («ти ж бачиш, що робиться»)…