Вперше це трапилося, коли я проживала у Берліні. Наше знайомство відбулося у парку, потім ми пішли до мене. Минув певний час і він сказав, що йому треба їхати додому до дружини. Я була шокована. Він дав зрозуміти, що для них із дружиною зраджувати один одному — це цілком нормально.
Проте для мене це не було нормально! Я шукала виправдання, що це інша країна, культура, вільні стосунки у 21 столітті є нормою, проте я почувалася погано! Я відчувала вину довгий час.
Через деякий час це трапилося ще раз. Я помітила хлопця, з яким у мене були короткі стосунки, який ішов за руху із сином і зі своєю дружиною. Совість не давала покою. Я почувалася винною.
Через декілька років я опинилася на іншій стороні барикад. Мені зраджував мій чоловік із дівчиною, яка молодша за нього на 28 років. Коли я поїхала у Францію, вона поселилася в нашій квартирі. Чоловік повинен був приїхати до мене після того, як розв’яже проблеми на роботі.
Та дівчина не просто спала із моїм чоловіком, вона його покохала. Вона використала це як виправдання та боролася за нього.
Ніхто не має права робити те, що йому заманеться! Важливо, щоб ми, жінки, підтримували одна одну, а не йшли війною одна проти одної. Невже так важко не спати із чужим чоловіком?
Звісно, у зраді є і вина чоловіка, проте коханкам є окреме місце в пеклі. Вони егоїстки. Все, що вони роблять, – це завдають болю іншим людям.
Просто їм варто знати й пам’ятати, що карма існує!
