Колись, коли я переживала один із найскладніших періодів у своєму житті, я не могла піднятися з ліжка кілька днів. У мене не було ні сил, ні мотивації, і я буквально існувала. І тоді я отримала важливий урок.
Свято? Потім. Вихідні? За кілька днів. Поїздка? За місяць. А потім — смерть. І тільки тоді можна буде розслабитися. Але поки що мчиш галопом. Втомився? Випий кави. Впав? Візьми таблетку. Прокинься — і знову вперед... Я не втратив себе. Я просто забув, як це — зупинятися.
Друзі, вчіться бути... лінивими! Це вам круто допоможе у житті, заощадить ваш час для направду важливих речей і збереже психологічне здоров'я!
Ми не самі. ДСНС, медики, військові, волонтери, сусіди, рятівники тварин, звичайні люди з чаєм і ковдрами і підтримка Європи - це наша колективна імунна система. Саме тому, попри вибухи й жертви, Україна не втрачає сенс.
Сьогодні сукні з «мішків для кормів» зберігаються в музеях як символ креативності, винахідливості та стійкості жінок у складні часи. А були часи, коли їх носили мільйони.
Жінка має виглядати так, ніби в її житті немає війни. Ніби її душа не обгоріла від втрат. Та я вибираю носити свою сивину, свої зморшки, свою втомлену, але справжню красу — як прапор.
Бути людиною — означає чути тих, хто не може сказати вголос. Історія про справжню людяність, врятоване життя і безмовну вдячність.
Велика брехня про світле майбутнє. Вони будували заводи й міста з надією на краще життя. Натомість отримали бараки, злидні і... танки. Яку ціну заплатили прості люди за радянську мрію про світове панування?
Деякі слова мають велику силу. Особливо слова, сказані у потрібний момент. Тоді вони мають найбільшу цінність. І навіть можуть усе змінити.
Чекання на близьку людину, яка на фронті, — це тяжкий шлях, сповнений сумнівів, страхів і самотності. У цій статті про те, як можна бути підтримкою та опорою для тих, хто чекає.