Дім Духовність

Як правильно зберігати і доглядати за іконами

Якщо неправильно доглядати за іконою, вона може “захворіти”.

Для того щоб правильно зберігати ікону в різних місцях: у храмі, в ризниці, вдома, – необхідно чітко уявляти собі, з яких вона складається матеріалів.

За своєю будовою ікона найбільше нагадує живий організм. Використані для її створення матеріали різного складу і походження, проте на дію зовнішнього середовища реагують як єдине ціле. Адже ні для кого не секрет, що стіна будинку – це не те саме, що штабель цегли чи мішок цементу.

Необхідно запам’ятати, що внаслідок змін зовнішніх умов (найперше температури та вологості) змінюватимуться об’єми та лінійні розміри усіх матеріалів ікони. Доти, доки ікона не починає руйнуватися.

1. Основою ікони слугує цільна чи – що буває частіше – багатоскладова ДОШКА. Дерево вибирали завжди найбільш міцне (не тільки тверде, але й гнучке, а також біостійке).

Окрім того, вибір залежав від місцевості виробництва: приміром, у Греції розповсюджений кипарис, у нас використовували липу, на Півночі – переважно сосну та ялину.

З лицевого боку ікони може бути КОВЧЕГ – спеціально зроблене заглиблення, яке символічно вказує на те, що зображення належить іншому світу й відділене від межі дошки. Починаючи з XVІІ століття ковчег на іконних дошках трапляється дедалі рідше. Висота ковчегу називається ЛУЗГОЮ.

Дошки, з часом втрачаючи вологу, часто починають жолобитися (не буває цього, тільки якщо дерево попередньо кілька десятків років просушувалося).

При високій температурі та сухості повітря ікона починає жолобитися, утворюються тріщини на стикові склеювання дощок, і з часом вона розпадається на дошки.

Щоб дошка ікони не вигиналася надто сильно, у неї з затилля або в торці врізають ШПОНКИ, тобто поперечні планки особливої форми (зазвичай з більш твердої деревини). Саме врізають, а не закріплюють клеєм чи цвяхами.

Шпонки всього-на-всього зменшують інтенсивність зміщення іконної дошки. А сила внутрішньої напруги іконного дерева настільки велика, що намертво закріплені шпонки тільки додатково рвуть ікону поряд з місцем кріплення.

Щоб зрозуміти, яку силу намагаються зупинити цвяхами, спробуйте взяти шматок простої покоробленої дошки і вирівняти її, не зламавши.

2. Паволока – це тканина, наклеєна на дошку (в ідеалі – нещільне лляне полотно). Вона більш гнучка за дерево і більш міцна за ґрунт ікони – левкас, завдяки паволоці поліпшується з’єднання левкасу з основою: тканина поступово „прямує” за змінами дошки, втримуючи і розтягуючи левкас. Ікони з паволокою набагато рідше й менше обсипаються, ніж зроблені за „скороченою” технологією.

3. Левкас представляє собою суміш крейди та еластичного клею тваринного походження (риб’ячого, міздрового, шкіряного) з додаванням природного пластифікатора. Адже левкас повинен не тільки як слід триматися на паволоці, але й за несприятливих умов встигати за її змінами (слідом за дошкою).

Якщо використовувався неякісний клей, крейда з домішками, то руйнування будуть значним. Наприклад, желатин, який полюбляють використовувати сучасні іконописці, – це найбільш крихка складова тваринних клеїв, для особливих технічних чи кулінарних цілей позбавлена всіх еластичних „домішок” (додавання пластифікаторів їх не замінює).

4. Фарбовий шар ікони (тобто фарба, живопис). Зазвичай це ЯЄЧНА ТЕМПЕРА, суміш мінерального пігменту в порошку та яєчної емульсії (жовток яйця + підкислена вода). З часом темпера майже припиняє реагувати на воду і найменше за всі шари ікони змінює свій об’єм.

5. Захисний, покривний шар – ОЛІФА, плівка умисне ущільненої чистої лляної олії, яка висихає. Як і будь-яка олія, оліфа з водою не змішується і має вологостійку дію. Тонка плівка оліфи більш м’яка та еластична, ніж живопис ікони, і не перешкоджає її змінам.

Таким чином, ми бачимо, що реакція матеріалів „здорової” ікони на зміни зовнішніх умов поступово „гасне”, проходячи від дерев’яної основи до фарбового шару, який є найціннішим в іконі. Забезпечується це за рахунок різноманітної здатності матеріалів ікони вбирати і віддавати вологу.

І волого-, і повітряний обмін у всіх шарах ікони відбувається через мікропори. Це не дірочки, їх видно тільки під сильним збільшенням. У такий спосіб ікона „дихає”. Якщо мікропори закриваються сторонньою речовиною, то між шарами ікони виникає внутрішня напруга. А це означає, що левкас відривається від основи, фарба обсипається.

Саме тому ніколи НЕ МОЖНА ПРОТИРАТИ ікони будь-якими речовинами, навіть освяченими (у них зовсім інше призначення).

Ікона, бодай раз протерта будь-якою речовиною (олією, часником, цибулею… на жаль, все годі перерахувати), найімовірніше, хронічно „хворітиме”, тобто руйнуватиметься, а здебільшого такі ікони відреставрувати уже неможливо.